Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Долі та фурії 📚 - Українською

Читати книгу - "Долі та фурії"

374
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Долі та фурії" автора Лорен Грофф. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 99
Перейти на сторінку:
неї точно не обійдеться.

Молодий: А мені здається, що вона неймовірно прекрасна. Він їй… зраджує?

Середнього віку: Тут толком ніхто не знає. Важко сказати. Він фліртує, поки ти не розтанеш, як шматок масла, й не закохаєшся в нього, а потім робить такий здивований, невинний вигляд, коли ти до нього сунешся. Ми всі через це проходили.

Молодий: І ти?

Середнього віку: Авжеж.

[Вони дивляться на чоловіка, схожого на жабу, який непомітно підкрався і зараз сидить та слухає, подзенькуючи льодом у склянці.]

Чоллі: Агов, хлопче. Треба виконати невеличке завдання. Раз-два — і сто баксів. Що скажеш?

Молодий: Залежить від того, що це таке, сер.

Чоллі: Ти повинен випадково вилити склянку червоного вина на дружину Саттервайта. Усю оцю її білу сукню гарненько так облити. Маєш бонус — ти там будеш достатньо близько біля Саттервайта, щоб всунути йому записку в кишеню. А там уже, як вийде. Може, він зателефонує тобі, запросить на прослуховування абощо. Ну що, берешся?

Молодий: П’ятсот.

Чоллі: Двісті. У цій залі є ще семеро інших барменів.

Молодий: Гаразд. Дозвольте вашу ручку. [Він бере авторучку Чоллі, щось шкрябає на серветці, ховає її в кишеню. Дивиться на ручку, ховає її в кишеню також.] Це так жахливо. [Сміється, ставить склянку з вином на піднос, зникає.]

Середнього віку: Цікаво, які шанси в малюка підчепити Ланселота?

Чоллі: Менше нуля. Лотто прямий, як палиця, і нудотно моногамний до того ж. Але подивитися цікаво. [Сміється.]

Середнього віку: Що ви задумали, Чоллі?

Чоллі: А чого ви зі мною розмовляєте? Ми не знайомі.

Середнього віку: Якраз таки знайомі. Я ходив на вечірки Саттервайта в дев’яностих. Свого часу ми розмовляли про те, про се.

Чоллі: А. Ну, туди хто тільки не ходив.

[Чується звук розбитого скла, і на якусь мить натовп замовкає.]

Середнього віку: Матильда зреагувала граційно. Ще б пак. Снігова королева. Відлучилася до вбиральні із сіллю й газованою водою. Ваша правда, всі ходили на ті вечірки. І всі дивувалися, чому це ви — найкращий друг Ланселота. Ніколи нічого не приносили до столу, хіба ні? Так неприємно.

Чоллі: Я знаю Лотто з давніх-давен, ще як він був кістлявим флоридським пацаном, замученим прищами. Хто б міг подумати? Сьогодні він знаменитий, а в мене є вертоліт. А ви, я бачу, знайшли себе й досягли чималих успіхів у збиванні коктейлів. Десь так. З чим вас і вітаю.

Середнього віку: Я…

Чоллі: У будь-якому разі, радий, що ми все з’ясували, бла-бла. Мені вже час. [Подається до центру кімнати, де МОЛОДИЙ метушиться біля Ланселота, прикладаючи до його штанів паперову серветку.]

Ланселот: Ні, приятелю, я серйозно не думаю, що ви забризкали вином мої штани. Та все одно дякую. Ні. Будь ласка, облиште. Будь ласка. Годі. Та годі вже.

Молодий: Перекажіть вашій дружині, що я дуже шкодую, містере Саттервайт. Будь ласка, надішліть мені рахунок.

Аріель: Дурниці, дурниці. Я куплю нову сукню. Іди на місце. [МОЛОДИЙ зникає.]

Ланселот: Дякую, Аріелю. Не турбуйся за Матильду. Це стара сукня, здається. До речі, дуже ефектно все це. Наче ти зробив точну копію того, що було в мене в голові. Насправді я побачив, що це Наталі, і затяг Матильду сюди, хоча вона не дуже добре почувалася. Ми були друзями з Наталі ще з коледжу, ми повинні були прийти. Так трагічно те, що з нею сталося. Я радий, що ти її вшанував. Чесно кажучи, мені здається, що Матильді й досі якось не по собі, що вона так раптово покинула галерею, знайшовши тоді роботу в шлюбному інтернет-агентстві.

Аріель: Я розумів, що вона залишить мене рано чи пізно. Усі мої найкращі дівчата так чинять.

Ланселот: Я думаю, їй не вистачає мистецтва. Вона змушує мене ходити по музеях, де б ми не були. Можливо, вам варто було б знову якось співпрацювати.

Аріель: Старих друзів багато не буває. Та хай там як, а я чув щось і про тебе. Хтось мені казав, що ти отримав казкову спадщину. Це правда?

Ланселот [Судомно зітхає.]: Моя мати померла чотири місяці тому. Ні, п’ять. Це правда.

Аріель: Мені дуже шкода. Я не хотів зробити тобі боляче, Лотто. Я знав, що ви не жили разом, і бовкнув, не подумавши. Вибач, будь ласка.

Ланселот: Так, ми не жили разом. Я не бачив її впродовж багатьох десятиліть. Вибач. Я й справді не знаю, чому я сприймаю все, як у тумані. Минуло вже п’ять місяців. Достатньо довго, щоб перестати оплакувати матір, яка ніколи не любила мене.

Чоллі [Підійшовши ближче.]: Якщо твоя мати ніколи не любила тебе, то це тому, що вона безсердечна сучка.

Ланселот: Чоллі, привіт! «Він виродок, нікчема безтолковий, старе, безпутне, губи пожовтілі, — душа потворна у потворнім тілі».[20] Мій найкращий друг.

Чоллі: Можеш запхати свого Шекспіра собі в дупу, Лотто. Боже, як він мене дістав.

Ланселот: «Шарлю, дякую тобі за відданість».[21]

Аріель: Мало було б там користі з нього. Шекспір у темряві.

Чоллі: О, Аріель. Непогана спроба, хлопче. Майже смішно, як завжди.

Аріель: Тільки й можна, що жартувати, Чарльзе, бо ми ледве знайомі. Ти купив у мене кілька картин за останній рік, та цього недостатньо, щоб розказувати мені, який я завжди.

Чоллі: Ти і я? О ні, ми давні друзі. Я знаю тебе так давно. Ти не пам’ятаєш, але я колись давно зустрів тебе в місті. Ще тоді, як у вас був роман із Матильдою.

Ланселот [Довга пауза.]: Роман? Матильда й Аріель? Що?

Чоллі: Мені не треба було цього казати? Вибачте. Та ну, стара історія. Ви вже одружені мільйон років, яке це має значення. Оті канапки — просто не можу втриматися. Перепрошую. [Женеться за офіціантом із підносом.]

Ланселот: Роман?

Аріель: Ну. Так. Я думав, ти знав, що Матильда і я… що в нас були стосунки.

Ланселот: Були стосунки?

Аріель: Ну, якщо тобі полегшає, то це був чистий бізнес. Принаймні для неї.

Ланселот: Бізнес? А ти, я так розумію, був її шефом? А, точно! Ти маєш на увазі в галереї. Коли я пробивався в актори. В основному безуспішно. Так, це правда. Ти надавав нам фінансову допомогу, дякувати Богу. Я тобі дуже вдячний. [Сміється з полегшенням.]

Аріель: Ні, гаразд. Я був її, е-е, ну, коханцем. Другом. У нас була домовленість. Вибач. Як незручно. Я думав, між вами з Матильдою немає секретів. В іншому разі я б і слова не сказав.

Ланселот: Так, немає. Є секрети.

Аріель: Ясна річ. О, Господи. Якщо від цього полегшає, то відтоді нічого не було. Вона розбила моє серце. Та вже мільйон років, як усе за водою пішло. Це не має ніякого значення.

Ланселот: Чекай. Чекай, чекай, чекай, чекай, чекай, чекай.

Аріель [Довго мовчить, дужче й дужче знервується.]: Я мушу повертатися до…

Ланселот [До нього починає доходити.]: Стій, де стоїш. Ти бачив мою дружину голою? Ти кохався з моєю дружиною? Секс? У вас був секс?

Аріель: Це було так давно. Це не має ніякого значення.

Ланселот: Відповідай мені.

Аріель: Так. У нас був роман протягом чотирьох років. Слухай, Лотто, мені дуже шкода, що це виявилося такою несподіванкою. Та тепер це між вами з Матильдою. Ти виграв, вона твоя. Я програв. Я мушу повертатися до гостей. Ти не уявляєш, який це мізер зрештою. Ти знаєш, де мене знайти, якщо захочеш поговорити. [Виходить.]

[Ланселот стоїть осібно в ореолі

1 ... 49 50 51 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Долі та фурії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Долі та фурії"