Читати книгу - "Серце вовка, Дроянда"

Василиса повернулася до Клану Клік, і її серце важко билося від емоцій. Все, що сталося, було важким випробуванням, і хоча вона знайшла відповіді на багато запитань, відчуття незавершеності залишалося. Вона розуміла, що тепер їй доведеться звернутися до Феша і поділитися своїми переживаннями.

Заглиблена у свої думки, вона крокувала по території Клану Клік. Кожен крок був важким, бо вона відчувала, що тепер повинна по-новому поглянути на свій шлях. Вона не могла залишити все позаду, але й не могла йти вперед без підтримки тих, кого любила.

— Василиса, ти повернулася. — його голос звучав тривожно. Він зазирнув у її очі, і, помітивши, що вона виглядає сумною, одразу зрозумів, що з нею щось сталося.

— Так, я повернулася... — відповіла вона, затримуючи погляд на ньому. — Я поговорила з батьком, і з'ясувала деякі речі. Але це ще не все. Я почала розуміти, що моє місце тут, з вами, і я повинна залишитися.

Феш відчув певне полегшення, але його погляд залишався серйозним. Він був радий, що Василиса повернулася до Клану Клік, але він також бачив, як важко їй це давалося.

— Я радий, що ти зробила цей вибір. Але ти повинна зрозуміти, що твоє рішення — це не просто слова. Ти прийшла сюди не лише через мене, а й через твій внутрішній поклик до цього клану. Я вірю, що ти знайдеш своє місце, і разом ми зможемо зробити більше, ніж будь-коли.

Василиса подивилася на нього і усміхнулася, але в її очах залишалася біль від того, що довелося пережити.

— Так, я знаю... але я все ще не можу забути те, що було. Я все ще хочу знайти свій шлях, і іноді здається, що я втрачаю себе у всіх цих суперечностях.

Феш наблизився до неї, взяв її за руку, і погляд у нього став м'якшим, ніж зазвичай.

— Ти не втрачаєш себе, Василиса. Ти просто проходиш через випробування, і це лише частина твого шляху. Я тут, і я буду з тобою, що б не сталося. Ми пройдемо це разом.

Василиса відчула, як його слова розвіяли частину її тривог. Вона знала, що вона не була самотня в своїх рішеннях, і це давало їй силу рухатися вперед.

— Дякую, Феш... Ти правий. Я знаю, що разом ми можемо все.

Вони обмінялися коротким поглядом, наповненим розумінням і підтримкою. Хоча шлях попереду залишався невідомим і сповненим небезпек, Василиса знала, що в ньому є і надія, і сила, і, головне, — вона не одна.