Читати книгу - "Кров і правда, Alina Pero"

Очі відкриваються

Темрява, що тривала цілу вічність, поступається місцем розмитому світлу.

Повітря важке, легені немов не хочуть слухатися. Свідомість проривається крізь густу пелену небуття.

Я вдихаю. Відчуваю біль – тьмяну, ніби приглушену. Десь поруч лунає знайомий голос.

— Артеме…

Повільно повертаю голову.

Юля.

Вона тут. Її очі червоні від безсонних ночей. Руки стискають лікарняну ковдру.

Я намагаюся заговорити, але горло пересихає. Вона нахиляється, допомагає мені пити воду.

— Що… сталося? — мій голос ледь чутний, сиплий, мов чужий.

Юля глибоко вдихає.

— Клуб закрили. Міністерство взяло справу під контроль. Їх більше немає, Артеме. Це кінець.

Я моргаю. Намагаюся осмислити її слова.

Клубу… більше немає.

Хромий. Мамба. Ставки, брудні гроші, закривавлені бинти, гуркіт натовпу… Все це зникло.

Я маю радіти.

Але чомусь всередині – пустота.

— Як?

Юля дивиться на мене. В її погляді – щось більше, ніж просто відповідь.

— Я написала статтю. Вона стала вірусною. Міністерство відреагувало. Поліція почала діяти. Вони… розгромили все.

Вона зробила це.

Я міг би розізлитися. Міг би сказати, що вона сунула носа не в свою справу. Але правда в тому, що… я не знаю, що сказати.

Я більше не частина того світу.

Він зруйнований.

Але, можливо, це добре.