Читати книгу - "Небесний Легіон, Наталія Глушко"

Гуртожиток факультету бойової магії був місцем, де хаос і навчання зливались у єдину мелодію. Щодня тут відбувалось щось, що змушувало адептів  або сміятися до сліз, або стискати зуби від напруги. Кімнати, в які поселилися Лорін, Ріанель і Дерек в дальній частині третього поверху, відомого серед студентів як "Крилатий Хаос" повністю  виправдовували свою назву: тут завжди щось вибухало, димило чи бігало.

Лорін лежав на своєму ліжку в кімнаті, яка була далекою від його покоїв в батьківському замку, чи в маєтку батька Ріанель. Для Дерека ж—нічого нового, дуже навіть пристойно, враховуючи, що його сім’я жила в простому будинку, зі звичайними кімнатами в Донблейді. Дві вузькі койки, стіл, один стілець і шафа, яка, схоже, була зроблена ще в ті часи, коли магія тільки винаходилася.

— Ну, шикарно,— промовив він, дивлячись в стелю.— Це ж треба, що нам дісталося таке "королівське" житло.

Ріанель, яка постійо проводила час в кімнаті хлопців, бо друзів-дівчат вона собі так і не знайшла, оглянула стіни.
— А це що за плями?

— Певно, чиїсь невдалі спроби викликати вогонь, — пробурмотів Дерек, притискаючи долоню до лоба.

Лорін підвівся і вирішив показати Ріанель фокус, спробувавши відчинити шафу, дверцята якої  зловісно заскрипіли й впали на підлогу.
— Ну, принаймні шафа вирішила не приховувати свої проблеми, — саркастично зауважив він.

— Може, варто попросити майстрів полагодити? — припустила Ріанель.

— А може, ми просто будемо тримати в ній що-небудь небезпечне. Наприклад, мою колекцію жартів.

Дерек тихо зітхнув і з язвинкою в голосі сказав:
— Якщо ти так і далі жартуватимеш, то ця шафа стане твоїм  новим  житлом, ваша принцячосте.

Щойно трійка всілися на ліжко Лоріна,  їхній спокій порушив крик із сусіднього блоку. Лорін виглянув у коридор і побачив, як кілька адептів швидко зачиняли двері.

— Що трапилося?— запитала Ріанель, намагаючись розгледіти, що відбувається.

— Кажуть, на цьому поверсі живе привид,— прошепотів один із сусідів, витираючи піт із чола.

— Привид?— Лорін зробив серйозний вигляд. — Ви хоч розумієте, що це значить?

— Що? — запитав Дерек.

— Що ми тут не одні! Ура, більше компанії для жартів!

Ріанель схопила його за руку:
— Це серйозно, Лоріне. Якщо тут є привид, він може бути небезпечним.

— Я серйозно. Але якщо він нас атакуватиме, я прочитаю йому один зі своїх старих віршів. Це точно налякає будь-кого.

Тієї ночі Лорін вирішив довести, що привидів не існує, хоча й мав свій план: якщо привид таки з’явиться, він звалить усе на Дерека.

— Готові?—прошепотів він, тримаючи в руці кришку від казана, яку назвав своїм «щитом».

Ріанель, тримаючи в руках амулет, відповіла:
— Якби це не було так абсурдно, я б, мабуть, злякалася.

Дерек мовчки йшов попереду, тримаючи в руці сферу з концентрованою магією світла.

Коли вони дійшли до кінця коридору, двері раптом заскрипіли й розчинилися. Усередині кімнати виднілася бліда постать, що зависла в повітрі.

— Оце так! У нас тут реальний привид! — вигукнув Лорін.—Хоча трохи блідий, але ж хто ідеальний?

Постать повернулася до них. Її порожні очі світилися, а голос лунав глухо:
— Залиште це місце!

Ріанель впала на коліно, щоб прочитати захисне заклинання. Дерек приготувався до атаки. А Лорін... Лорін ступив уперед.

— Послухай, друже, якщо ми залишимо це місце, хто тоді прибере всю цю розруху?— він вказав на зламану шафу й плями на стінах.— Ти?

Привид зупинився, ніби задумавшись. У цей момент Дерек метнув магічний промінь, який влучив у постать. Вона затремтіла й розчинилася.

— Ну ось,— сказав Лорін, обертаючись до друзів. — Я ж казав, що гумор — найкраща зброя.

Ріанель поглянула на нього.— Якби це був справжній привид,  а не  поганенько склепана  на коліні  проекція, щоб нас налякати, твій гумор навряд чи допоміг би.

Наступного ранку, щойно всі адепти зійшлися  до їдальні, як один із адептів, алхімік, поставив перед собою незрозумілу конструкцію.

Що це? — запитала Ріанель, помітивши тонкий серпанок  диму, що вже почав підніматися з апарата на столі.

Перед нею стояв досить дивний пристрій: два  резервуари, один  із яскраво-зеленою рідиною, а другий з чимось прозорим, схожим на звичайну воду з якого стирчали скляні трубки, одна з яких з’єднувала конструкцію між собою.  Усе це трималося купи завдяки магічній аурі, яка мерехтіла доволі нестабільно і чесному слову того, хто це чудо техніки зібрав.— Я називаю це "чайник  для зілля з майбутнього",— гордо промовив адепт-алхімік, піднімаючи палець, ніби оголосив прорив у науці.

Лорін, який уже встиг зробити ковток свого чаю (звичайного, не з майбутнього), повільно поставив чашку й нахилився ближче до Ріанель.
— Мені здається, "чайник катастрофи" — більш влучна назва, — пробурмотів він, розглядаючи конструкцію з виразом, який би сказав усе: «Це погана ідея».

Алхімік, почувши саркастичне зауваження, образливо глянув на Лоріна:
— Це найновіший винахід! Він готує зілля за допомогою магії в десять разів швидше!

— Ага,— кивнув Лорін, піднявши брову. — А потім, мабуть, вибухає у двадцять разів голосніше.