Читати книгу - "Під лапою Вовка, Ріна Март"

І він не забарився.

****************

На вулиці стояв грудень 1648 року. Сірко з Софією жили у особистій резиденції Людовика ІІ Бурбона-Конде – в прекрасному замку Шантії, який молодий Конде реконструював на свій смак. А він у нього був відмінний та схильний до розкошів. Принц особисто винайняв відомого на той час архітектора Нотра, який спроектував новий парк, провів від ріки, що протікала неподалік, канали, що оточили прекрасний замок величезним рукотворним озером. Конде також зажадав змінити вхід до замку. Тож Нотра створив там панорамну перспективу. Молодий принц крові зробив свій замок Шантії місцем, де проводили найпишніші бали Франції та гучні бенкети і святкування. Також у Шантії був влаштований літературний салон, який Іван з Софією із задоволенням відвідували, та з подивом неодноразово зустрічали там автора відомої збірки афоризмів «Максими» герцога Франсуа де Ларошфуко. Вчорашні недруги стали добрими товаришами. Конде із неприхованим задоволенням приймав у себе письменника-мораліста королівської крові, а той сяяв на його літературних вечорах. Обидвоє публічно висловлювали незадоволенням політикою Мазаріні. Вони вважали себе вищими за якогось італійського вискочку. Проте прорахувалися та недооцінили зв’язків кардинала з королевою.

За що й поплатилися…

Той вечір закінчився як зазвичай, гості порозходились далеко за північ. Карети цокотіли по бруківці вперемішку з п’яним реготом та голосними вигуками. Сірко з незадоволеним виразом обличчя слідкував з вікна своєї кімнати як поволі пустіє двір Шантії. Незабаром стало зовсім тихо. Козак зсунув мереживну штору та вклався у своє величезне ліжко. З голови не йшли похмурі думки. Він затримався у Франції набагато довше, аніж планував. Прийняв участь у битвах, які його не стосувалися, допоміг молодому Бурбону відстояти французьку корону перед парламентом. І усе це, хай і не плановане, та було йому зрозуміле. А от ці всі літературні посиденьки, під час яких звучали гарячкові заклики ув’язнити Мазаріні, були йому незрозумілими, а тому тривожними. Довго ворочався козак на м’яких перинах, мов на твердих дошках. Сон не йшов через непрохані думки, які мов полохливі коні, носилися вихором в його голові.

Раптом до його вух долетів тихий скрип дощок. Хтось тихенько йшов сходами. І цей хтось явно не бажав бути поміченим. Іван безшумно піднявся з ліжка, та підійшов до стола, де лежала його шабля. Так само тихо дістав він її за руків’я, та як був у самій сорочці, став перед дверима. Його слух, набагато чіткіший, аніж у звичайної людини, вловив тихі кроки, що спинилися прямо перед дверима його покоїв. Не в силах стримати пульсацію в руках та голові перед невідомою небезпекою, Іван одним швидким ривком відчинив двері та приставив шаблю до горла непроханому гостю.

З глибини коридору почулось насмішкувате:

- То ось як бравий козак Сірко зустрічає звичайну жінку, яка прийшла аби побажати йому доброї ночі.

В кімнату увійшла Софія. Теж в одній сорочці, довгій, мереживній. Такій красивій, яких Сірко не бачив іще на жінках. Труснувши головою аби прогнати хтиві думки, що раптово лавиною накрили його свідомість, козак прохрипів зі злістю:

- А бодай тобі.

- Що справді злякала? – так само зі сміхом у голосі промовила Софія.

Тоді, не питаючи дозволу, легенько продефілювала через усю кімнату та присіла на його величезне ложе, де й четверо було б не тісно одпочити. У неї був явно грайливий настрій, який Сірко аж ніяк не поділяв. Незрозуміла тривога раптом охопила усе його єство, заглушивши природний поклик плоті.

- Що ти тут робиш о такій порі? – грубувато спитав він.

- Кажу ж, прийшла побажати тобі доброї ночі, та бачу ти налаштований зовсім не як добрий господар.

- Я тут не господар, а такий самий гість як і ти, до того ж не по своїй волі. Ти тут більше удома, аніж я. – трохи заспокоївшись, тихо проговорив Сірко.

І знову незрозуміла тінь пробігла чолом дівчина. Тінь страху. Чого вона так боїться? Чому так настирливо рветься з ним у чужу для неї країну?  Софія ж тим часом схилила голову набік, розсипавши своє довге золоте волосся по ніжним щічкам, і серйозно промовила:

- Мій дім відтепер там, де ти.

А тоді глянула на нього бездонними зорями, і в сяйві їх він побачив таке ж бажання, що охопило і його. Не зводячи з дівчини погляду, він кинув шаблю на землю та повільно підійшов до ліжка, нависаючи над нею мов непохитна брила. Від нього віяло такою силою, що Софія більше не могла протистояти їй, тож здалася, відкинувшись на ліжку та закликаючи козака приєднатися до неї. А він так само стояв, оглядаючи її всю, немов бачив уперше. І її тендітні плечі, і водоспад волосся, що розсипалось на білосніжному ліжку, тонкі руки і довгі ноги. Нахилився, пестливо провів рукою по її коліну, повільно піднімаючись усе вище. Софія відчула як услід за його ніжним дотиком, піднімається всередині неї невідомий їй ураган бажання. Вона жадала відчути його. А він все стояв над нею, немов граючись, ніжно торкався її тіла, змушуючи дівчину тихенько застогнати від бажання.

Нарешті нахилився, намагаючись спробувати на смак її вуста… Аж раптом в цю мить, яка мала бути найпрекраснішою у його житті, двері з гуркотом відчинились і в покої безцеремонно вломились двоє мушкетерів. Почувся брязкіт шпаг, які діставали з піхов. Мушкетери явно готувалися до жорсткого опору і не очікували такої відвертої картини, тому на мить навіть завмерли від несподіванки.

- Іменем її величності королеви ви заарештовані за державну зраду! – нарешті оговтався один із них, той, що був вищий, зі світлим довгим волоссям.

- Що? За яку ще зраду? – Іван уже стяв на ногах та глипав на шаблю. Але та зрадницьки лежала майже під ногами мушкетерів. Прослідкувавши за поглядом козака, один із них підняв її та промовив:

- Вона тобі більше не знадобиться.

- Швидко одягайтесь. Інакше так і поїдете туди, де не дуже тепло.

- А куди ви нас маєте доправити? – спитавсь Сірко, маючи надію, що їх відвезуть до королеви. – І де принц Конде? Він має розібратися у цьому непорозумінні.