Читати книгу - "І буде життя, Олена Воля"

- Привіт, Зорянко! Ти пам'ятаєш, що сьогодні плановий візит до нашого гінеколога?

− Привіт, Ланочко! Цього разу поставила відмітку в календарі, так що уже навіть зібралася.

− Це добре. Я якраз виходжу з дому. Зустрінемось на місці.

− Ти що? Пішки туди зібралася йти?

− Та ні. Андрій з Михайлом їдуть у справах, то мене якраз підкинуть.

− Стоп! А діти з ким? З хлопцями поїдуть чи ти намірилася з собою брати?

− Все добре. Вчора приїхали Андрієві батьки. Сьогодні день внуків. Так мені сказала Марія Миколаївна. Так що у моєму розпорядженні щонайменше чотири години.

− О! Це чудово! Значить, сходимо і нарешті виберемо для мого малюка речі. І для твого щось новеньке приглянемо.

- Так ми ж досі не знаємо, хто поселився у наших животиках.

− Сьогодні дізнаємось. А ні, то будемо брати щось нейтральне. Таке, у що можна одягнути і дівчинку, і хлопчика.

− Ага. Білий костюмчик і салатове одіяло.

− Та годі тобі. Сьогодні ми точно дізнаємося стать наших малюків. Наталя Іванівна пообіцяла.

− Пообіцяла. Тільки зауважила, що потрібно гарненько попросити малечу, щоб не соромилася і не закривалася від неї. Ну от. Поки їдеш до лікарні, припрошуй свого карапуза.

− Добре, Зорянко. До зустрічі.

− Цілую, сестричко. Побачимось.

Мілана прямувала до автівки, міркуючи про те, яким буде її немовля. Синочок і донечка в неї вже є, так що тепер когось стане на одне більше. А от який темперамент проявиться в малечі? Напевне, це буде спокійна дівчинка, як і Володя, або непосидючий хлопчик, як її Улянка. Тільки це могло внести якусь різноманітність. Досвід вчительки підказував, що в будьякому випадку буде усе заново. Адже кожна дитина − неповторна особистість, унікальна, єдина у своєму роді. Навіть, якщо зовні брати й сестри можуть бути схожими між собою, проте характер, погляди однозначно відрізнятимуться. Жінка була готова до всього. Головне, що чоловік поруч, старший син багато допомагає. І взагалі, діти − це продовження життя.

Дорогою до лікарні Андрій погладжував живота дружини і вмовляв дитя відкрити їм сьогодні секрет, а хто ж там у нас росте такий хороший. Як і для Мілани йому не мало значення, чи це син, чи це донька. Дітей своїх любив однаково сильно. І батьківського тепла вистачить ще й на цього карапуза. Але цікавість брала вгору. Тим більше, близьке оточення переконувало, що буде дівчинка. Така ж швидка і усюдисуща як сестричка Улянка. Особливо Олена Іванівна наполягала, що точно буде донечка, бо за синочком Мілана мала зовсім інший вигляд.

− І все-таки, кого ти більше хочеш? − Мілана поклала голову на плече чоловіка. − Ще одного сина? Чи дві донечки?

− Якщо буде син, − зробив Андрій паузу, − то наступна знову донечка. 

− Тобто, наступна? − дружина зробила великі очі. − Я пам'ятаю, що ти хотів велику сім'ю. Але давай уже трьом дамо ради.

− Знаю, що ти вже хочеш зайнятися своєю професією. Але хіба виховання своїх дітей не входить у розділ вчительської спеціальності?

− Та це зовсім не одне і теж, − Мілана навіть трохи відсунулася від чоловіка. − Мені подобається бавитися зі своїми дітками, навчати їх. Але це я роблю як мама. А мої професійні вміння стають застарілими. Інформаційні технології розвиваються зі швидкістю світла. Я й так відчуваю, що уже багато чого пропустила.

− Ланочко, а якщо ти будеш займатися репетиторством? − Андрій пригорнув кохану до себе. − Тобі не обов'язково чекати ще три роки, щоб повернутися до улюбленої професії.

− Я вже про це думала, − на обличчі Мілани з'явилася посмішка. − Знаєш, останнім часом усе частіше згадую проєкт, з яким возила учнів до Львова. Це була чудова робота. Хоч призового місця ми не зайняли, але ж зацікавили експертів. І те, що згодом виділили спецкошти на реалізацію нашого проєкту, це взагалі прорив. Уявляєш, на скільки серйозною справою можна займатися з учнівською командою? От за цим я й сумую. Хочу вкладати зусилля у розвиток молоді.

− Думаєш, Володя не потягне твою справу?

− Не хочу нав'язувати йому свої ідеї. Мені здається, що він більше тягнеться до твоєї спеціальності.

 − Час покаже.

− Місце висадки, панянко, − Михайло зупинив авто. − Лано, тебе забирати чи додому з Зорею повернешся?

− Взагалі-то у нас із нею плани. Так що Артур мене підвезе.

− Бережи себе і малюка, − Андрій допоміг дружині вийти з автівки і поцілував на прощання. − Набереш мене, коли вийдеш від лікаря.

− В першу чергу, Андрійку, − Мілана посміхнулася і побажала чоловікам щасливого дня.

Зоряна уже чекала сестру біля входу до лікарні.