Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Мертві квіти 📚 - Українською

Читати книгу - "Мертві квіти"

384
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мертві квіти" автора Олексій Михайлович Волков. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 78
Перейти на сторінку:
було опущене, це точно, — згадував Стас.

— Не бачила я його, — виправдовувалася Оленка. — Не дивилася. Сидiла, мрiйно заплющивши очi.

— Але розмову чула!

— А скiльки тої розмови? Ти попросив морозива, вiн сказав, що немає, ти ще попросив…

— Згадай дослiвно, якщо можеш, — насiдав Стас. — Вiд самого початку.

— Дослiвно… Ти цiкаво привiтався. Якось… Словом, привiтав його у нашому мiстi.

— Правильно! У славному мiстi Галичi. А чому? Може номери були не нашi? З iншої областi? Може тому я й вирiшив, що машина чужа. Розумiєш? Тому так почав розмову. Приїхав вiн здалеку цим рефрижератором. I приїхав якраз у день убивства твоєї Йосипiвни.

Оленка без перебiльшення була дуже налякана.

— А чому стояв на в'їздi у мiсто за узбiччям? Чого чекав? Якраз тiєї години! Кому там його морозиво потрiбне? Не курив, не спав, по телефону не розмовляв. Просто очiкував. Я дверцята вiдчинив, а вiн сидить.

Вiдчуття, що пазл от-от складеться, викликало майже ейфоричний стан. Чорти… Номер! От би… От би знати тодi! Вiн запам'ятав би номер бусика до останньої цифри, а так… Не звернув уваги навiть на марку.

Напружено згадуючи буквенну iндикацiю злощасного номера, намагаючись встановити хоча б адмiнiстративну приналежнiсть, Стас узявся за голову. Ну невже…

Маленький, розмальований зображеннями продукцiї фiрми рефрижератор нагадував такий собi гiбрид — i не легковик, i не вантажiвка. Але одна деталь запам'яталася чiтко. Захисна дуга перед радiатором. Дуга виступала вперед над бампером i була на рiвнi поясу. Обходячи машину слiдом за водiєм, Стас навiть узявся за нею рукою. Цiнне спостереження, без перебiльшення.

Мурашевичка була значно нижча вiд Стаса. I дуга, якби поставити жiнку поруч, сягнула б верхньої частини живота i низу грудної клiтки. Це й пояснювало особливiсть отриманих нею травм. Удар у цю дiлянку i мав викликати розриви печiнки, нижнiх вiддiлiв легень i переломи нижнiх ребер. А травму черепа покiйна отримала, падаючи на землю, вiдкинута цим ударом. Ось чому не було бампер-переломiв та iнших характерних пошкоджень.

Як же усе ставало на мiсця! I як бракувало засобiв, аби усе це швидко довести до завершення. Якби-то за справу просто зараз узявся той, кому належало це робити, якби до того ж, вiн був зацiкавлений у встановленнi iстини… Стас уявляв, що було б, пiдключи сюди можливостi експертiв, сучаснi методи, бази даних… I звiсно, досвiд людей, якi займаються цим професiйно. Натомiсть вiн мав за кiлька вулиць вiддiлок мiлiцiї, де усi були заваленi важливiшими справами i налаштованi проти нього. Залишалося вперто вишукувати новi докази, вставляючи їх у належнi мiсця i не маючи поки що уявлення про розмiри цiєї незрозумiлої картини.

XXXXIV

Знайти пiдхiд до хлопця виявилося не так вже й важко. Адже добро схильнi пам'ятати усi — i тихенькi, й урвиголови, старi й малi. А те, що Сашко, за свiдченням Оленки, належав до розбишак, тiльки полегшувало завдання. Його покликали одразу, i от вже «некоронований король» 9-А класу стояв перед ним за рогом школи поблизу майстерень, де проводили уроки працi, а заразом i шкiльнi «стрiлки».

— Привiт, — сказав Стас.

— I вам аналогiчно… — пiдлiток недовiрливо, але з цiкавiстю оглянув його з нiг до голови.

— Пам'ятаєш мене?

— А то…

— Сашко, маю до тебе прохання. Знаю, що тобi найкраще вдасться. Поможеш? Я ж тебе, як не крути, вiд неприємностей врятував. Ну i… премiя буде у разi успiху.

— А що треба? — цiлком по-дiловому запитав хлопець.

— Дивись, ти ж водишся з хлопцями сусiднiх вулиць. Я чув, тебе навiть поважають i слухаються. Менi потрiбно встановити, чи не бачив хтось часом увечерi двадцять дев'ятого червня, коли вже сутенiло, на прилеглих вулицях машину, яка розвозить морозиво. Швидше за усе не наша машина, не з мiста.

— А яка марка? — запитав Сашко.

Як мiг Стас описав машину, а заразом i водiя.

— Може, не тепер, ранiше хтось бачив, — не вгавав Стас.

— Машина справдi чужа, — безапеляцiйно заявив Сашко. — У мiстi такої немає.

— Ну що, зробиш?

— Заметано, — вiдрубав хлопець. — А вам навiщо? Кента цього знайти хочете?

— Дуже хочу. I прошу тебе — без самодiяльностi i тихо. Якщо хто дiйсно бачив, органiзуй менi з ними зустрiч.

Вони обмiнялися телефонами i Сашко-Елефант, сповнений гiдностi, пiшов досиджувати уроки.

«Конкретний пацан» озвався на диво швидко i недбало заявив, що з'явилися люди, з якими можна мати «базар». Для довершення ефекту Стасовi було призначено зустрiч на пустирi, як стемнiє.

— А чи варто? — посмiхнувся Стас. — Я-то машиною, а ви пiшки пертимете. Може, кав'ярня? Пригощаю.

Але хлопцям явно хотiлося гратись у детективів.

Його вилизана тюнiнгована «дев'яносто дев'ята» була заздрiсно розглянута, пiсля чого з новоприбулих злетiла уся таємничiсть. Навiть за замашками до Сашка-Елефанта їм було далеко. Народу набралось аж четверо.

— Говори ти, — авторитетно тицьнув Сашко на того, що з усiх виглядав переконливiше.

— Була така машина, — заявив той. — Стояла на вулицi Симоненка. Малi одразу запеленгували, їм ще морозиво у головi…

Миттєво перебравши iнiцiативу, Стас закидав хлопцiв запитаннями i з'ясувалося, що фургон-рефрижератор дiйсно стояв на згаданiй вулицi у день загибелi Неонiли Мурашевич, уже пiсля зустрiчi Стаса з водiєм на виїздi з мiста, адже на той час добряче сутенiло. Стояв недовго, тому що, думаючи, що водiя немає, хлопцi спробували, а чи не вiдчиняються заднi дверцята. Коли ж у вiдповiдь на їхнi дiї рипнули переднi, їх наче вiтром здуло. А переводячи подих у сусiдньому провулку, хвилин за п'ять вони почули, як завiвся мотор i машина швидко поїхала.

Коли усi сiли в салон, Стас рушив цим самим маршрутом. Усе виглядало надзвичайно цiкаво. Фургон стояв на паралельнiй вулицi вiд тiєї, на якiй жила Йосипiвна. Звiсно, хлопцi не бачили, проте в один голос твердили, що поїхав невiдомий отак собi просто через «горбату». А вуличка справдi була горбатою, i це ще м'яко сказано. Йшла вона рiзко донизу i дощi за роки повимивали на нiй страшнi ями. Нею не їздив нiхто. Усi об'їжджали паралельною, яка метрiв за сорок праворуч. Виходили на вулицю лише заднi огорожi будинкiв i людей тут практично не бувало.

Новi знайденi пазлики продовжували лягати у належнi мiсця. Машина-убивця з'явилася тут безпосередньо перед виходом Мурашевички на вулицю, чекати довелося недовго. Наїхавши на неї у темрявi, водiй зник. Це свiдчило про те, що був спiльник, а, можливо, й органiзатор злочину. Той, хто викликав нещасну жiнку iз помешкання. Отже, можливо, їй зателефонували. А можливо, це i був сам водiй фургона?

Чорти… От коли знову починали ставати на завадi його можливостi. Знадобилася дрiбниця — данi про отриманi Мурашевичкою телефоннi дзвiнки. Але

1 ... 49 50 51 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мертві квіти», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мертві квіти"