Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Оголошено вбивство 📚 - Українською

Читати книгу - "Оголошено вбивство"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оголошено вбивство" автора Агата Крісті. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 69
Перейти на сторінку:
і є, чоловіки. Але це анітрохи не допомагає розв'язанню нашої нинішньої проблеми.

— Ми так і не з'ясували, кому належав той револьвер, ви знаєте. Він не належав Руді Шерцу. Якби я знав, у кого був револьвер у Чипінґ-Клеґорні.

— Полковник Істербрук має пістолет, — сказала Банч. — Він лежить у нього в тій шухляді, де комірці.

— Звідки вам це відомо, місіс Гармон?

— Місіс Бат сказала мені. Вона приходить до мене прибирати. Двічі на тиждень. Оскільки він військовий, — сказала вона, — він, природно, має револьвер, і в нього буде чим відбитися, якщо прийдуть грабіжники.

— Коли вона вам це сказала?

— Дуже давно. Не менш як півроку тому.

— Невже то був полковник Істербрук? — промурмотів Кредок.

— Це схоже на ті вказівні стрілки на ярмарках, чи не так? — сказала Банч, досі говорячи крізь цілий жмут шпильок. — Ти крутиш, крутиш головою і щоразу зупиняєш погляд на чомусь іншому.

— Ох, не ятріть душу! — простогнав Кредок. — Полковник одного разу заходив до «Літл-Педокса», щоб залишити там книжку. Він міг змастити двері. Але полковник не став приховувати, що заходив тоді в дім. На відміну від міс Гінчкліф.

Міс Марпл лагідно кахикнула.

— Ви повинні пам'ятати, у які часи ми живемо, інспекторе, — сказала вона.

Кредок подивився на неї, нічого не розуміючи.

— Не забувайте, що ви поліція, а люди не люблять бути особливо відвертими з поліцією.

— Я не розумію, чому, — сказав Кредок. — Якщо вони не хочуть приховати якийсь злочин.

— Вона говорить про масло, — сказала Банч, повзаючи навколо ніжки столу й намагаючись ухопити за краєчок папірець викройки. — Про масло, зерно для курей, а іноді й про сметану і навіть шматок бекону.

— Покажи йому цидулку від міс Блеклок, — сказала міс Марпл. — Її написано якийсь час тому, але вона читається як першокласний детектив.

— А куди я її поділа? Це, бува, не вона, тітко Джейн?

Міс Марпл узяла папірець і подивилася на нього.

— Так, — сказала вона задоволено. — Це вона.

Вона простягла папірець інспекторові:

Я все з’ясувала — це буде в четвер, — писала міс Блеклок. — У будь-який час після третьої. Якщо буде щось для мене, залиште на звичному місці.

Банч виплюнула свої шпильки і засміялася. Міс Марпл дивилась на обличчя інспектора.

Дружина вікарія взяла на себе обов'язок пояснювати:

— У четвер тут на навколишніх фермах збивають вершкове масло. Кожен, кому потрібне масло, може його придбати. Міс Гінчкліф зазвичай скупляє його у фермерів. Вона дуже близько знається з ними, адже й сама відгодовує свиней. Але ця торгівля здійснюється напівлегально за певною схемою такого собі місцевого потаємного обміну. Хтось забирає масло, а натомість дає огірки, хтось вимінює собі масло на ту продукцію, яку одержує від забитої свині. А іноді зі свійською твариною трапляється нещасливий випадок, і її треба забити. У фермерських господарствах відбувається багато чого непередбаченого. Але ніхто не квапиться повідомляти про такі випадки поліцію. Бо більшість такого обміну має нелегальний характер, але ніхто не знає, що тут законно, а що — незаконно, бо все надто заплутано. Тому, я думаю, Гінч занесла до «Літл-Педокса» фунт масла або чогось такого й залишила його на звичному місці. Це, як правило, ящик на борошно під буфетом. Борошна в ньому немає. Кредок зітхнув.

— Я радий, що прийшов до вас консультуватися, — сказав він.

— А ще існують купони на одяг, — сказала Банч. — Одяг не купують за гроші — це вважають непристойним. Але такі люди, як місіс Бат, або місіс Фінч, або місіс Гаґінс полюбляють придбати вовняну сукню або зимове пальто, яке мало ношене, і платять за нього не грішми, а купонами.

— Ліпше не розповідайте мені про всі ці оборудки та обміни. Вони всі протизаконні, — сказав Кредок.

— У такому разі не слід ухвалювати таких ідіотських законів, — сказала Банч, знову наповнюючи свого рота шпильками. — Я, звичайно, не роблю всього цього, бо Джуліан проти. Але я знаю про все, що робиться навкруг мене.

Інспектора стало опановувати почуття, подібне до розпачу.

— Усе це звучить як розповідь про низку безневинних і повсякденних подій, про такі собі дрібнички, а проте вже вбито жінку й чоловіка та ще одну жінку можуть убити, перш ніж я встигну перешкодити цьому. Я поки що відсуваю пошуки Піпа й Емми на другий план і зосереджую всю увагу на Соні. Мені хотілося б знати, який вона має вигляд. У тих листах я знайшов кілька фотознімків, але жоден із них не міг належати їй.

— Звідки вам відомо, що ті знімки не могли належати їй? Ви знаєте, якою вона була?

— Вона була маленька й темноволоса; сказала мені міс Блеклок.

— Справді? — перепитала міс Марпл. — Це дуже цікаво.

— Там було одне фото, яке туманно мені когось нагадало. Висока, світловолоса дівчина з волоссям, укладеним копицею на голові. Я не знаю, хто вона така. Проте вона не могла бути Сонею. Як, на вашу думку, місіс Светенгем могла мати чорний колір волосся, коли була дівчиною?

— Навряд, — відповіла Банч. — Адже в неї сині очі.

— Я сподівався натрапити на фото Димитрія Стамфордиса — але, схоже, сподівання мої не виправдалися… Ну що ж, — і він узяв листа. — Мені дуже шкода, що він нічого не підказав вам, міс Марпл.

— Навпаки! — не погодилася з ним міс Марпл. — Він підказує дуже багато. Прочитайте тільки його ще раз. А надто в тому місці, де в ньому сказано, що Рендел Ґедлер наводив довідки про Димитрія Стамфордиса.

Кредок витріщився на неї. Задзвонив телефон.

Банч підхопилася з підлоги і вийшла в хол, де, згідно з найкращими вікторіанськими традиціями, був поставлений спочатку телефон і де він стояв досі.

Вона повернулася до кімнати і сказала Кредокові:

— Це вас.

Злегка здивований, інспектор вийшов до телефону — не забувши щільно причинити за собою двері.

— Кредоку? Це Райдсдейл.

— Слухаю, сер.

— Я переглядав твій рапорт. Бачу, що в розмові з тобою Філіпа Геймс категорично стверджує, що вона не бачилася зі своїм чоловіком, після того як він дезертирував з армії.

— Так, сер, вона це стверджувала. Але, на мою думку, вона каже неправду.

— Я погоджуюся з тобою. Ти пам'ятаєш випадок, що стався близько десяти днів тому, коли до Мілчестерського шпиталю доставили чоловіка, який потрапив під вантажівку, зі струсом мозку й переломом тазу?

— Це той, який урятував дитину, вихопивши її з-під машини, а натомість сам потрапив під колеса?

— Саме той. При ньому не було документів, і ніхто тоді не прийшов упізнати його. Він був схожий на втікача. Учора вночі він помер, не повернувшись до тями. Але

1 ... 49 50 51 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оголошено вбивство», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оголошено вбивство"