Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Хатина дядька Тома 📚 - Українською

Читати книгу - "Хатина дядька Тома"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хатина дядька Тома" автора Гаррієт Бічер-Стоу. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 140
Перейти на сторінку:
до себе у кабінет і прочитав там листа, якого вже, мабуть, читати було не варто. Писала вона. Це була довга, докладна розповідь про те, як опікун нав’язував їй свого сина на роль чоловіка; про те, як вона чомусь перестала отримувати листи від нього, Огюстена, та все ж продовжувала писати йому сама, поки в її серці не зародилися сумніви щодо серйозності його намірів; про те, що ці тривоги підірвали її здоров’я і врешті-решт вона збагнула: опікун підло обдурив їх обох. У кінці листа дівчина висловлювала вдячність, сподівання на їхнє спільне щасливе майбуття, присягалася у вічному коханні… Це мало не вбило нещасного Огюстена, та, узявши себе в руки, він негайно і категорично відповів:

«Я отримав Вашого листа, але воно прийшло запізно. Я вірю всьому, що Ви написали. Я просто у відчаї, що й казати! Але я одружений і тепер між нами все скінчено. Отож, нам буде краще забути один одного».

Цим коротким листом Сен-Клер покінчив із мрією та сентиментами у своєму житті. Йому здавалося, що реальне життя стало схожим на берег після світового спаду рівня води: вкритий в’язким мулом, пустельний, безлюдний і сумний. Разом із водою, змістом його життя, зникли вітрильники і кораблі, і він більше не чує веслувальних сплесків по воді…

За класикою романтичного жанру, після такої події герой має втратити до життя усякий інтерес і врешті-решт померти з туги за коханою. Але ж люди не вмирають, втрачаючи зміст свого життя! У людей стільки важливих справ: пити, їсти, одягатися, прогулюватися, ходити у гості і приймати гостей у себе, купувати і продавати — коротше кажучи, робити усе, із чого складаються наші будні і свята. І Огюстен продовжував жити. Як? Це вже інше питання…

Якби Марі Сен-Клер була хорошою людиною, вона б допомогла йому, як може лише жінка. На жаль, вона не зуміла відродити у ньому прагнення жити весело, бо просто не помічала, яке зранене його серце. Та й, правду кажучи, не кохала вона його, і не відомо, чи вміла кохати взагалі. У цієї молодички не було нічого, крім красивої фігури, великих карих очей і завидного посагу. А це зовсім не те, що могло б вилікувати зболілу душу.

Коли у кабінеті вона побачила блідого, як смерть, Огюстена і почула, що у нього раптом страшенно розболілася голова, Марі порадила йому понюхати нашатирного спирту. Коли через три тижні блідість і головні болі так і не минули, вона сказала:

— Хто б міг подумати, що містер Сен-Клер так нездужає! Ця його хвороба дуже недоречна. Він неохоче супроводжує мене між люди, а їздити на усі запрошення самій просто непристойно — ми ж щойно побралися!

Взагалі-то Огюстен і не чекав від своєї дружини надмірної чуттєвості. Проте по закінченню медового місяця він почав розуміти, що його обраниця у подружньому житті може виявитися досить-таки черствою особою. Вона була красива, розбещена і обожнювала увагу до своєї персони від усіх без винятку — де там піклуватися про інших! Усі повинні піклуватися лише про неї! До того ж вона не була по-жіночому м’якою і лагідною, а навпаки, бачила, розуміла і любила тільки себе. Та це і не дивно. Від народження із нею панькалося безліч слуг, і Марі не сумнівалася, що мета усього їхнього життя — якнайшвидше виконувати будь-яку її забаганку. Задумуватися про те, що у них також є потреби, бажання, почуття, що вони мають свої радості і болі, що вони бувають втомленими, врешті-решт, дівчині було ніколи. Єдина донька заможного пана, Марі мала від батька усе, чого б не захотіла. Марі отримала пристойну освіту, виросла вродливою юнкою і до того ж надзвичайно заможною спадкоємицею. Чоловіки, які мали право претендувати на її руку та серце, не скупилися на компліменти. Вибравши Огюстена, панянка вважала, що лише за це він має бути їй вдячний аж до смерті.

Погано знають життя ті, хто думає, ніби безсердечні жінки легко пробачають своїх чоловіків! Егоїстки не прощають взагалі, особливо якщо мова йде про взаємини з представниками протилежної статі. Що скоріше чоловік до неї байдужіє, то дорожчою за це буде його розплата. Тож коли Огюстен Сен-Клер припинив палко улещувати самолюбство молодої дружини, то зрозумів, що душевного тепла і розуміння у цьому союзі він не матиме. Почалася подружня гра: ображено надуті губки, сльози і домашні бурі, поганий настрій, докори… Сен-Клер — неконфліктна від природи людина, до того ж добра, і йому дуже не хотілося розпалювати ці пристрасті, тож попервах він пробував гасити спалахи невдоволення щедрими подарунками та вишуканими компліментами. Однак усе це не задовольняло його молоду примхливу дружину. Коли Марі подарувала йому доньку, Сен-Клер навіть пройнявся до своєї дружини ніжністю. Він дуже старався.

Огюстен назвав доньку на честь своєї матері, сподіваючись, що разом з ім’ям дівчинка успадкує від бабусі благородність і душевну чистоту. Дружина ревнувала чоловіка до дитини, відчуваючи, що його серце належить доньці, а не їй. Крім того, після народження Єви її здоров’я різко погіршилося. Від фізичного і розумового байдикування, від нудьги, постійних капризів, а також від природного післяпологового ослаблення Марі, яка раніше була вродливою дівчиною, перетворилася на худу, зів’ялу, хворобливу жінку. Вона носилася зі своїми вигаданими болячками, як дурень із писаною торбою, і щиро вважала, що нікому непотрібна і що вона взагалі мало не великомучениця.

Скаргам на недуги не було кінця-краю. Особливо її мучили головні болі, які по три дні не дозволяли їй вийти із своєї кімнати. Усю роботу в домі виконували слуги. Сен-Клерові, звичайно, не подобалося таке сімейне життя. Єва також міцненькою не була, і батько всерйоз тривожився, що позбавлена материнської опіки дитина може втратити не лише здоров’я, а й життя. Тому, вирішивши провідати у Вермонті свого дядька, він узяв доньку з собою. Там він вмовив міс Афелію Сен-Клер, свою кузину, поїхати із ним до Нового Орлеана, щоб забезпечити дівчинці жіночий догляд і належне виховання. Тепер вони утрьох повертаються до Сен-Клерового обійстя. Проте поїздка вже скінчилася, і ось вони уже майже вдома.

Та поки мандрівники дорогою ще роздивляються шпилі й куполи будівель Нового Орлеана, ми встигнемо познайомити вас, читачу, з Афелією.

Ті, хто коли-небуть подорожував Новою Англією, ймовірно, пригадають великий фермерський будинок у одному з її затишних містечок. Він потопає у бузку, кущі якого торкаються своїми гілками вікон. Чисте подвір’я, надзвичайно спокійне і благодатне, заросло килимом із трави. А який тут усюди порядок! Жоден прутик не стирчить із огорожі, немає й

1 ... 49 50 51 ... 140
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хатина дядька Тома», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хатина дядька Тома"