Читати книгу - "Кобзар 2000. Soft"

Ну як, скажіть, було пройти мимо? Від компанії за кілометр несло грошима. Тут найважливіше те, що лох уже грає. А у такій ситуації можна обійтися без напарника. І хоча нарди не були його спеціальністю, Батя довго не думав, а взяв до рук колоду та попрямував прямо до чорної парасолі.

Він трошки побоювався охоронців, а тому обійшов компанію кругом і наблизився з боку шезлонгу. На диво, бичари і оком не повели на його появу, наче так і повинно бути, і Батя став собі поруч як глядач. З понтом цікаво. А воно і справді цікаво. Нарди були дуже дорогі, інкрустовані. А замість зар, ну тобто кубиків, вони кидали натуральні ашички. Це, я вам скажу, зараз раритет. Я таке востаннє бачив у Середній Азії в молодості. Місцеві бабаї замість кубиків грали баранячими кістками. Мені тоді пояснили, що раніш по всьому світу так грали, брали від барана спеціальну кістку над копитом, вона така наче чотирикутна, і кидали. Пізніше кубики винайшли, але їх все одно костями називають. Так от, ці хлопці грали справжніми кістками, ашичками, трохи жовтуватими з чорним, наче пригорілими з країв.

Грали добре, зі смаком, але ганяли порожняка, з Лисого на Лисого. Ну, тобто без грошей. Зрозуміло - як іще охоронець з босом грати можуть? А Батя дивився, стоячи осторонь. І от коли партія завершилася, Батя робить собі крок вперед і говорить, мовляв, які цікаві зари у вас, туди-сюди, чи не хочете партнера поміняти?

- Це ви мені? - Здивувався чорний.

Він був страшенно пихатий на вигляд. Наче пан. Обличчя тонке, трохи асиметричне, брови зламані, а в очах презирство до цілого світу.

- Ну а чого ж не вам? Вам, певно, нудно весь час з охороною. А я теж на пляжі скучаю. Давайте зіграємо, якщо не в падло.

Охоронець чомусь одразу відійшов від столика, а Батя скористався цим і нахилився до дошки, беручи зари до рук, мовляв, цікаві які. Тоді роздивився їх і каже:

- Тільки давайте хоч по копійці поставимо, щоб азарт був. Бо якось несолідно виходить.

Чорний спостерігав за цим маневром мовчки, і тільки губи кривив у гребливій усмішці.

- Ну то що, зіграємо? - наполягає Батя. І той раптом питає, наче Батя з дуба впав:

- Я вас правильно зрозумів? Ви хочете зіграти зі МНОЮ на гроші?

Ну а Батя взяв і кивнув під простого, наче зовсім дядя Сарай. Чому ж справді не зіграти? Не сидіти ж просто так на пляжі, ще й у трійці, застібнутій на всі гудзики.

Чорний озирнувся на свою охорону, наче збирався порадитись, а потім зіщулив свої і без того невеликі очі:

- Не раджу від щирого серця. Проте якщо ви наполягаєте… - А потім у простір гучно так промовив, щоби охорона почула. - Ми з цим паном будемо грати.

Манери у нього були дивні. Батя навіть менжуватися почав, чи не нарвався на заїжджого гастролера. Але надто несхожою була ця трійця на підставу.

Один з охоронців ушився і за кілька хвилин повернувся зі стільцем. Батя умостився навпроти шезлонгу, а сам крутить в руках ці кісточки, ашички, і робить вигляд, що вперше бачить.

- Як же, - говорить, - на них цифри розбирати? Я такими ніколи не грав.

Чорний показує, мовляв, тут є тільки чотири гра-ні - пук, чик, тава та олчі. І коштують вони відповідно один, два, п’ять та шість.

- А-а, - каже Батя. - А три і чотири нема?

- Нема, - підтверджує чорний.

- Цікаво, цікаво.

Тут охоронці відходять за шезлонг, Батя кидає зари, і покотили вони у хачапурі. Грав чорний кваліфіковано, але Батя сильно не напружувався. Він заплановано програв дві партії, а потім запросився.

- В одні ворота виходить гра. Ви такий класний гравець. Я ж не знав. Хоч би фору запропонували. А то краще давайте в деберц зіграємо, бо зари у вас якісь незручні, з п’ятірки та шістки звалюються.

Говорить він це, а сам колоду дістає.

Чорний покосився на колоду, а потім махнув рукою - в карти, так в карти. Клюнув, значить.

За німим знаком один з охоронців переклав нарди на пісочок, а другий миттєво зганяв кудись і повернувся з новісінькою колодою в руках, прямо з кіоску, ціна згори наклеєна.

- З незнайомими я граю тільки новою колодою, - зверхньо пояснив чорний.

Баті це самі розумієте, по барабану, він і новими, і старими стирками укатає за милу душу, а потім за кілька розкладів кваліфікований шпільовий будь-яку колоду накоцає. Він подумки потирає руки і чекає, поки фраєр поглибше в замазку трапить.

Ким він був, цей чорний? Хтозна. Більш на все скидався на бізнесюка, який раптово збагатів і з бабусиних розповідей відчув себе справжнім аристократом. Слова цідив по краплі, через губу, дивився високомірно. Коротше, поводився як справжній лох. А нам тільки того і треба.

Перші кілька партій вони ставили по маленькій. На перших партіях зазвичай привчають фраєра до тасовки, пробують шанси, чи схаває, але так, щоб лох вигравав. І тільки він трошки виграв, підвищують ставки. Потім ще трохи пропулюють, на заманку, а тоді знов ставки вгору. Батя годував чорного всім підряд, пробував різні шанси, навіть стріху робив. Вкрав кілька карт, а тоді, як той давав йому збити, поклав нагору, на колоду. Нахабний прийом. Виходить, що підтасовуєш на чужій здачі. Але лох схавав і стріху, навіть бровою не повів. Все під чисту їв. І тут Батя вирішує, що пасажир правильний попався, і пропонує даве. Даве - це така домовленість, коли кожен гравець має право подвоїти ставку. Ну а другий, якщо не згоден, мусить здаватися. З лохом так грати простіше і швидше можна все скінчити.

Згодився чорний на даве.

Отут все і почалося.

По-перше, з цієї миті поперла карта фраєру страшно. Просто самі тузи. По-друге, у мого знайомого з’явилась якась непевність у виконанні шансів. Перший раз він подумав, що просто прорахувався по гарячці. Потім стріха не в тому порядку лягла.

Тоді Батя вирішив піти простим перевіреним шляхом. Склав букет під низом колоди і почав здавати лоху згори, а собі з-під низу. Є такий прийом.