Читати книгу - "Долина богів. Історії з Кремнієвої долини"

Утім, Ґелернтер визнавав, що його ідеї таки могли бути нежиттєздатними десятиліття тому. Просто Apple могла скористатися з них у відповідний час. «Технології не були готові, графічні засоби не були готові й образ мислення людей не був готовий». А тепер він думав, що світ, можливо, спроможний зрозуміти його візію. «Ф. Скотт Фітцджеральд сказав, що в житті американців не буває другого акту, — заявив він. — Але це і є другий акт».

Чи вдасться йому зупинити Рея Курцвейла та його колег — інше питання. Проте, намагаючись змінити напрям використання штучного інтелекту, Ґелернтер сподівався відмовити людей від ідеї еволюції людини до робота й допомогти їм відродити індивідуальну волю та ідентичність. Антикурцвейлівський світ Ґелернтера набагато більше зрозумілий з його книжки «На хвилях розуму» (The Tides of Mind, 2016), ніж з програмного забезпечення.

Джон Бернем опинився радше на гуманістичній стороні спектра. «Проблема зі штучним інтелектом у тому, що це машина, — розповідав він. — Люди створили його з набором сервісних функцій, що звучить загалом непогано, але це передбачає, що інтелект зведено до набору сервісних функцій, і ці дві ідеї поєднуються — й можна отримати розумну істоту без свободи волі. Проте єдиний приклад розумної істоти — тобто нас — передбачає свободу волі».

Станом на 2016 рік Бернем так далеко зайшов у напрямі кваліа[30], що релігія тепер дедалі більше визначала його вибір. Наступного року він остаточно навернеться до католицтва. (Після року в Коледжі Томаса Мора, восени 2016 року, він повернувся до Дартмута вивчати математику.) На його думку, Кремнієва долина відкрила йому цілком новий погляд на людство. І цей погляд змусив його цінувати, що насправді означає бути свідомим — як людина, зокрема. Тепер він зосереджений на всьому, що є в нас незапрограмованого.

У Коледжі Томаса Мора він написав есей про унікальний погляд людини на час. У певному сенсі він був зворотним боком ідей Курцвейла, але в чомусь схожим:

«Людина за своєю природою не може бути суто тілесною, позаяк її неможливо повністю пояснити за допомогою тілесного. Людина сприймає себе, принаймні незначною мірою, частиною божественного одкровення. До ангела, сутності, що живе у Вічності, пророче одкровення не застосовне, бо вони сприймають усю повноту Часу воднораз. Для тварини, що не володіє засобами для уявлення форм поза межами часу, пророче одкровення неможливе. Відповідно до Томи Аквінського, людина визначається як унікальна істота, «що складається з душі та тіла», і ця єдність найчіткіше пояснюється у феноменах, які містять у собі поєднання вічного й тимчасового. Людина — це єдина істота, яка може водночас дивитися на Час і Вічність і через одкровення оцінювати Час із погляду Вічності».

Зі зворотної виграшної позиції Курцвейл перегукується з думками Бернема. «Незабаром ми житимемо вічно, захопимо Всесвіт, пануватимемо у Всесвіті», — казав він. Сингулярність, на його думку, наблизить нас до надприродного. Зрештою, ми вже можемо телепортуватися — принаймні у вигляді голограми. «Космос не дуже розумний, тож ми, врешті-решт, завоюємо Сонячну систему й станемо, по суті, богоподібними». Він ковтнув ще одну допоміжну пігулку й сів у свій гібридний протосамокерований «лексус». «Одного разу ми подолаємо швидкість світла й наблизимося до Бога, як ніколи раніше», — сказав він, вилітаючи з-за рогу на трасу. «Ми будемо Богом».

За даними першої директорки програми Даніел Стречмен, з першого набору стипендіатів 2011 року, включно з Лорою Демінґ, Джоном Бернемом, Полом Ґу і Джеймсом Праудом, лише приблизно один із десяти повернувся до коледжу. Проте коли так траплялося, то стипендіати робили це дуже рішуче. Іден Фулл створила систему сонячних батарей, але вона завжди планувала повернутися до Принстонського університету. Однак після повернення вона так втомилася від обов’язкових курсів, зокрема риторики й культурних студій (останні вона вивчала на практиці під час своїх подорожей Африкою), що знову покинула університет.

Більшість стипендіатів, які повернулися до навчання, за словами Стречмен, використовували академічний досвід з користю — щоб застосувати його в чомусь, над чим працювали як підприємці. «Те, що ми побачили, було по-справжньому ретельно продуманим», — наголошувала вона.

Однак дехто повернувся заради системності та соціального життя. Нур Сіддікі, колишня дівчина Бернема, яка намагалася запустити благодійну компанію для боротьби з бідністю, відчула, що їй бракує коледжу й дружніх стосунків, які він забезпечує. Хоча студентські вечірки ніколи їй не подобалися, вона боялася опинитися на свободі далеко від дому й без успішної компанії — принаймні поки що.

Першою ідеєю Нур була амбітна мета — спробувати покінчити з бідністю. Вона подала заявку на стипендіальну програму з ідеєю сконтактувати бідних людей у країнах третього світу із західними роботодавцями. Проте через рік вона запропонувала нову компанію під назвою Remedy, ідея якої з’явилася через скарги її сестри: та, студентка медичної школи, вважала, що варто зробити пріоритетом медичну допомогу, яка надається в кареті швидкої допомоги на шляху до лікарні, на противагу пріоритету допомоги в лікарні.

Її наступна ідея озброєння бригад швидкої допомоги Google Glass — окулярами, що мають бездротовий зв’язок з інтернетом і функції браузера, або мобільними телефонами, що давали б змогу лікарям у лікарнях побачити, що відбувається у кареті швидкої й забезпечити в прямому ефірі підтримку парамедикам. Мобільний дисплей мав посилати відео, фотографії та GPS, щоб медики могли на відстані відповісти, який метод лікування потрібно застосувати в дорозі.

У квітні 2014 року Сіддікі почала тестувати цю систему в Гарварді та Університеті Пенсильванії. Технологія під назвою Beam мала призначати номери пацієнтам у каретах швидкої, а потім створювати інтерфейс для чергових лікарів. За її словами, одним кліком на мобільному експерт зможе побачити на відстані, що трапилося. Це мав бути перший продукт, випущений Remedy. Зрештою, це мала бути портативна медична технологія, але компанія передусім працювала з Google Glass. Отже, Нур сподівалася вийти за межі позаштатних ситуацій, щоб лікарі мали змогу бачити пацієнтів набагато частіше в місцях без доступу до гідного медичного обслуговування. А втім, Beam розвивалася повільно, і вона не мобілізувала суму, достатню для проекту. 19-річна Нур вирішила повернутися до навчання і вступила до Стенфордського університету, намагаючись водночас підтримувати існування своєї компанії.

Вони з Бернемом досі час від часу зв’язувалися, і вона телефонувала