Читати книгу - "Три сили. Як виховують в успішних спільнотах"

Вебер дійшов до пояснення протестантського економічного успіху культурними особливостями частково тому, що жодні інші версії не працювали. Він зауважив, що отримане у спадок багатство може частково, але не повністю пояснити нерівність між протестантами і католиками. Політичні або національні відмінності так само не впливали на успіх протестантів. Наприклад, не всі протестанти були англійцями і не всі англійці були багатшими і промислово розвиненішими за інших. Хоч ви розглядали гугенотів у Франції, хоч пуритан в Америці, хоч країни, де протестантів більшість або меншість — ви завжди знаходили один і той самий загадковий патерн протестантського економічного домінування — і він потребував пояснення в межах самої протестантської культури835.

Прикметна риса мормонського успіху в Америці полягає втому, що він також кидає виклик усім основним поясненням економічної продуктивності групи. Успіх мормонів явно не походить від особливостей відбору іммігрантів, адже більшість мормонів — не іммігранти. А що сказали б прибічники теорії про IQ? Що масова генетична мутація в штаті Юта зробила мормонів розумнішими за інших американців? Дослідники, як-от Джаред Даймонд, показали, як географічні умови можуть формувати економічну долю народу, однак важко було б навіть уявити, який вигляд мало би «географічне» пояснення успіху мормонів836.

Їхній успіх суперечить біологічним, географічним і демографічним поясненням, бо це успіх за моделлю Трьох сил. Загалом у мормонів і ранніх протестантів Три сили мають багато спільного. Мормони успадкували пуританське відчуття обраності, безмежну самодисципліну і не просто віру в те, що їх послали на землю з покликанням, а ще й у те, що досягнення мирського успіху, як сформулював письменник й історик Джеймс Керролл, «означає божественну прихильність»837.

Навіть час мормонського піднесення узгоджується з теорією Трьох сил. Лише у ХХ столітті Три сили консолідувалися в мормонській культурі, заклавши підвалини їхніх теперішніх величезних досягнень.

Нині жорстка самодисципліна — стабільна риса мормонської культури, що проявляється в їхній поміркованості, у дворічних виснажливих місіях, у консервативному ставленні до сексуальності, — контрастує з типовою для Америки поблажливістю. Проте жоден із цих елементів мормонства не утвердився аж до ХХ століття. «Слово мудрості» — писемну основу мормонських заборон алкоголю, тютюну, кави і наркотиків — сприймали лише як добру пораду, допоки Церква у 1921 році не зробила його дотримання обов’язковим для участі у храмових ритуалах838. Мормонський «родинний вечір удома»839 — вечір, який щотижня відводиться для співання гімнів, молитви і читання релігійних текстів з родиною — також з’явився на початку ХХ століття, як і заохочення мормонської молоді брати участь у діяльності церкви.

Упродовж ХХ століття відбувся прорив у місіонерській роботі840. За оцінками Церкви, у період між 1830 і 1900 роками у місіонерські поїздки вирушили приблизно 13.000 мормонів, між 1900 і 1950 роками — 50.000, а між 1950 і 1990 роками — 400.000, з 1990 року — мабуть, 650.000. Що ж до сексуальної свободи, то мормони були лібертінами і вдавалися до сексуальних практик, що жахали святенницьку Америку, аж поки Церква не заборонила полігамію у 1904 році841.

Відмова мормонів від полігамії також завершила процес, який можна назвати сепаратистською «фазою в Юті», коли мормони шукали у віддаленій долині Солт-Лейк прихистку від цілої країни, яка їх зневажала й атакувала. Коли проблему полігамії нарешті було вирішено, мормони обернулися до світу, вступаючи у взаємодію з Америкою, вішаючи державні прапори на будинку для молитов у Солт-Лейк-Сіті і налагоджуючи співпрацю з бойскаутами. У термінах Трьох сил можна сказати, що мормони ХІХ століття, як і аміші, знаходили прихисток у власній вірі, цінностях та ізоляції, байдужі до того, що думає про них решта країни. Однак у ХХ столітті набагато потужнішою стала одна із Трьох сил — загроженість.

Коли цей поворот назовні став визначальним у культурі Церкви Ісуса Христа святих останніх днів ХХ століття, мормони захотіли утвердитися в Америці, показати, що можуть домогтися успіху — що вони навіть можуть керувати Америкою і що більшою мірою американці, ніж самі американці842.

Безумовно, неможливо довести, що поява або зміцнення цих елементів Трьох сил у мормонській культурі стали рушієм успіху, проте існує цікавий опосередкований доказ. Століття тому деякі мормонські спільноти не пристали на відмову від полігамії і відкололися від головної церкви843. Одна з них, Фундаменталістська Церква Ісуса Христа святих останніх днів844, ще й досі має значну кількість послідовників (мабуть, 10000), які мешкають переважно у Колорадо-Сіті, штат Аризона. Фундаменталісти відкололися ще до того, як головна церква зробила «Слово мудрості» обов’язковим і вдалася до інших заходів для посилення самодисципліни і самозречення у мормонській культурі. Тому Фундаменталістська Церква Ісуса Христа святих останніх днів не забороняє алкоголь і каву845 і не відсилає молодь у важкі дворічні місії. Ба більше, вона зберігає притаманну ранньому мормонству зосередженість на внутрішньому світі й живе по-своєму, байдужа до того, що думає про неї решта Америки. До речі, Колорадо-Сіті — одне з найбідніших міст у США846.

Упродовж останніх десятиліть діти тих, хто вижив під час Голокосту, — так звані вцілілі другого покоління — стали предметом багатьох досліджень. Нікого не здивували виявлені в цій групі симптоми посттравматичного стресового розладу — у поведінці й у високому рівні гормону стресу кортизолу847. На підставі нещодавніх епігенетичних відкриттів виникло припущення, що травма батьків позначилася на генетичному спадку дітей, лишивши на наступному поколінні так звані генетичні шрами. Подив викликало зовсім інше: вцілілі другого покоління домоглися набагато вищих економічних результатів порівняно не лише з неєврейськими групами, а й з іншими євреями, які іммігрували приблизно одночасно з ними848. Це неочікуване відкриття змусило соціологів уважніше розглянути чинники успіху в родинах людей, які пережили Голокост. І вони виявили Три сили.

Одне з найсильніших і найболючіших вражень від спілкування з дітьми вцілілих полягає в тому, що вони величезною мірою почувалися зобов’язаними контролювати себе і придушувати власні почуття, потреби чи бунти, дбаючи про батьків:

Пам’ятаю, що в дитинстві мене завжди супроводжувала тривога і відчуття, що я маю дбати про батьків. Гадаю, матір сприймала мене як дорослу людину, на яку можна покластися, — хоча вона й не хотіла на мене покладатися. Мені здавалося, що діти мають більше свободи й поводяться безтурботніше… А на мені лежав тягар відповідальності за батьків. Я був дуже дорослим. У мене не було дитинства і можливості гратися й розважатися849.