Читати книгу - "13 звичок, яких позбулися сильні духом люди"

Щойно команда виграла, Герб залишив арену та зник з поля зору камер. Він мав манеру одразу зникати після гри та не залишатися на святкування перемоги. Пізніше тренер сказав журналістам, що хотів цілком віддати славу гравцям, які на неї заслуговували. Він не бажав перетягувати усю увагу з них на себе.

Герб Брукс не лише не обурювався чужими успіхами, а й підтримував людей. Він не вимагав гравців ділитися з ним перемогою, а скромно хотів залишити усі почесті іншим. «Напишіть власну книжку про успіх замість читати чужі»,— його відомі слова.

Відмовившись дратуватися на людей за їхні досягнення, ви будете вільні рухатися до своїх цілей. У вас з’явиться бажання жити за власними цінностями та більше не виникне почуття образи на тих, хто живе відповідно до власного світогляду.

Ден відчув спокій та полегшення, зосередившись на тому, як досягти успіху за своїм визначенням. Замість конкурувати з сусідами він став змагатися з самим собою. Чоловік прагнув кидати собі виклик, аби щодня ставати трохи кращим. Так само як і в його прикладі, життя у злагоді з собою має істотне значення для тих, хто жадає істинних перемог.

Іноді легко уникати невдоволення іншими людьми, якщо справи йдуть добре. Але ніхто не захищений від скрутних часів. Саме тоді не обурюватися на чужі досягнення може виявитися складним завданням. Необхідно старанно та наполегливо працювати над тим, щоб тримати почуття під контролем, намагаючись дістатися цілей, не переймаючись чужими досягненнями.

Визначити для себе, що таке успіх.

Замінити погані думки, що плекають невдоволення, більш раціональними.

Радіти досягненням інших.

Зосереджуватися на своїх можливостях.

Співпрацювати, а не суперничати з кожною людиною.

Гнатися за чужими мріями.

Уявляти, наскільки краще живеться іншим.

Невпинно порівнювати себе та усіх навколо.

Применшувати чужі успіхи.

Сприймати усіх як прямих конкурентів.

Промах — це частина плину успіху. Ті, хто уникає поразки, з нею оминають і перемогу.

Сьюзен звернулася до мене по консультацію через те, що, на її думку, життя не давало належного морального задоволення. Вона була щаслива у шлюбі з коханим, мала двох чарівних дворічних доньок. Сьюзен працювала реєстратором у місцевій школі, родина не мала фінансових труднощів. Жінка розповіла, що почувається трохи егоїсткою через те, що не відчуває щастя, бо знала, що живе добре.

Під час кількох перших сесій Сьюзен виказала, що завжди хотіла стати вчителькою. Після старшої школи вона і справді вступила до коледжу вивчати педагогіку. Попри те що заклад був розташований усього за кілька годин їзди від дому, студентка надзвичайно сумувала за рідною оселею. Вона мала до болю сором’язливий характер, з яким було важко знайти нових друзів. Для Сьюзен навчання виявилося складним та займало весь час. Тож на середині першого семестру дівчина покинула коледж.

Невдовзі після повернення додому вона отримала роботу шкільного секретаря та надалі працювала лише там. Хоча посада і не була омріяною, на думку Сьюзен, вона наблизила її до вчителювання настільки, наскільки взагалі можливо. З розмови з жінкою було зрозуміло, що тяга до викладання не зникла. Вона просто не була впевнена, що зможе це зробити.

Коли я вперше порушила тему повернення до коледжу, Сьюзен наполягала, що вже застара для цього. Однак вона передумала, коли моїми стараннями побачила недавній заголовок новин про жінку, яка в дев’яносто чотири роки отримала сертифікат про завершення