Читати книгу - "Останній тамплієр"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Професор поглянув на могилу; видно було що у крові його нуртує гримучий коктейль гніву та скорботи.
— Марта трималася до тих пір, поки у неї не почалися конвульсії. Вона померла від крововиливу в мозок. А Анні... Анні навіть не встигла вдихнути нашого забрудненого повітря.
— Вибачте мені, вибачте, будь ласка, — прошепотіла Тес. Але її слова вже не мали значення. Венс, здавалося, поринув у власний світ. Зазирнувши йому в очі, вона побачила, що вираз печалі змінився в них всепоглинаючою люттю, що збурювалася у глибинах його душі.
— Які ж дурні ми були, що ввірили свої долі й своє життя в руки цих бундючних невігласів. Незабаром цьому буде покладено край, і таке нещастя більше не повториться. Ні з ким. Про це потурбуюся особисто я. — Він окинув поглядом безлюдне кладовище. — За тисячу років світ невпізнанно змінився. Життя не залежить від доброї волі Бога, чи злої волі диявола. Життя залежить від наукових фактів. Настав час, щоб люди нарешті зрозуміли це.
І раптом Тес усе зрозуміла.
Кров застигла у неї в жилах, коли безпомилкова здогадка вразила її наче блискавка.
Це він був у музеї. Четвертим вершником був Вільям Венс.
У її пам'яті ожили картини паніки у музеї, рицарі на конях, стрілянина, гармидер і верески.
— Veritas vos liberabity — ці слова самі собою зірвалися з її вуст.
Венс підвів на неї свої брунатні очі; їхній лютий погляд пронизував її наскрізь — він все зрозумів.
— Саме так «Істина зробить вас вільними».
Їй треба було тікати, але ноги наче налилися свинцем. Від страху вона навіть пальцем не могла поворухнути, і саме в цю мить їй пригадався Рейлі.
— Вибачте, але мені не слід було сюди приходити, — тільки й змогла вона сказати. Вона знову згадала про музей і про людей, до смерті яких призвели дії цього чоловіка. Тес з надією озирнулася довкола, сподіваючись побачити інших відвідувачів, туристів або ж любителів птахів, які часто бували на цьому цвинтарі, але було ще надто рано: зазвичай, вони приходили пізніше. Вони з Венсом були тут самі.
— Навпаки — це дуже добре, що ви прийшли сюди. Мені подобається ваше товариство, і ви, як ніхто інший, здатні оцінити те, що я намітив зробити.
— Будь ласка, я лише хотіла... — Зусиллям волі їй вдалося повернути до життя свої ноги і вона почала потихеньку задкувати, озираючись довкола і відчайдушно намагаючись знайти шлях до втечі. І в цей момент задзвонив її мобільний телефон.
Очі Тес округлилися від страху, коли вона, дивлячись на Венса, виставила одну руку вперед, а другою — і досі незграбно задкуючи — намагалася видобути з сумочки телефон, який продовжував дзвонити.
— Будь ласка, — благально сказала Тес.
— Не чіпай телефон! — наказав Венс. І цієї миті вона побачила, що професор тримає у руці якусь подобу пістолета. Він був схожий на іграшковий, з жовтими перетинками на короткому, наче обрубаному стволі. І не встигла Тес поворухнутися чи крикнути на допомогу (і досі стискаючи в руці мобільник), як Венс натиснув на курок, і зі ствола вилетіло щось схоже на дві стріли. Вони вп'ялися їй у груди, і Тес відчула вогненні хвилі нестерпного болю, що пронизав її тіло.
Її ноги вмить підкосилися.
Паралізована і безпомічна, вона впала на землю.
І швидко втратила свідомість.
Неподалік, за деревом, ховався високий худорлявий чоловік, темний одяг якого провонявся цигарковим димом. Чимала доза адреналіну потрапила йому в кров, коли він побачив, що у Тес вистрілили з пістолета і вона впала на землю. Виплюнувши з рота шматочок жувальної гумки «Нікоретте», він витягнув з кишені свій мобільник і натиснув на кнопку швидкісного набору, а іншою рукою потягнувся до кобури за пістолетом системи «Хеклер — Кох», яким, зазвичай, озброюють американських поліцейських.
Де Анґеліс не забарився із відповіддю.
— Що трапилося?
— Я і досі на цвинтарі. Ця дівчина, — Джо Планкет зробив паузу, і поглянув на Тес, що лежала на мокрій траві, — ця дівчина зустрілася тут з якимось типом, і він щойно вирубив її шокером.
— Що!?
— Що кажу — вона в глибокому нокауті! Що накажете робити? Може ліквідувати цього типа? — У його голові уже визрівав план дій. Шокер — не проблема. Джо мав сумніви щодо відсутності чи наявності у цього чоловіка іншої зброї, але це також не було проблемою: він зможе напасти зненацька і той не встигне зреагувати; до того ж, здається, цей сивочолий козел тут сам-один.
Планкет очікував наказу. У нього вже з'явилося приємне передчуття майбутньої пригоди, і він майже чув, як гарячкувато працює мозок Де Анґеліса у пошуках потрібного рішення.
Монсеньйор озвався спокійним, приглушеним тоном.
— Не треба. Не роби нічого. Вона для нас більше нецікава. Всю увагу — на цього чоловіка. Стеж за ним і дивись — не випусти його з очей. Я виїжджаю.
33Телефон не відповідав, і на Рейлі накотилася хвиля страху. Він прикипів до телефону.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній тамплієр», після закриття браузера.