Читати книгу - "Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
При перших кроках національної державності, за відомостями історика С.І. Шевченка [23, с. 148], згідно з Директивою генерального секретаря народної освіти І. Стешенка від 16 листопада 1917 р., у кожній школі регіону рекомендувалося викладання української мови, літератури, історії, заснування бібліотеки, постановки п'єс найкращих драматургів. Велика увага приділялася літературно-музичним вечіркам, що ознайомлювали дітей із музичним спадком українського народу.
Від 1918 р. веде відлік важливий осередок національно-культурного відродження Єлисаветграда — товариство «Просвіта»[9] під головуванням В.О. Нікітіна. Першим кроком до очевидної мети втілення нових ідейно-художніх настанов стало започаткування вистав драматичного гуртка п/к А. Попсуєва при музичному керівництві К.І. Островського. Від 1916 р. осередки «Просвіти» існували у Знам'янці, Добровеличківці та ін. Їхня культурно-освітня робота передбачала діяльність народних театрів, проведення свят, організацію публічних читалень, книгозбірень, шкіл і курсів, з використанням як просвітницького чинника української музики — академічної й народної, інструментальної й вокальної.
Діяльність інших проукраїнських осередків — «Рідної хати», «Вільного козацтва», «Української громади молоді середніх шкіл», народжених у 1917 р. — мало досліджена. На сторінках тодішньої преси М.В. Левитський свідчив [10] про отримання дозволу Сенату на організацію українського літературно-музично-драматичного товариства ім. М.Л. Кропивницького «Рідна хата», подальша доля якого невідома.
Особливого значення в історії краю набула діяльність із реконструкції духовно-національних святинь 1918 р. вояками Легіону Українських Січових стрільців у селах Єлисаветградського повіту — Грузькому, Карлівці, Іванівці, Масляниківці, Олександрівці, про що свідчили спогади С. Тобілевич: «Під проводом отамана стрілецтва, за участю знавців свого діла: артистів, малярів, співців і музикантів позаводили вони виклади шкільної науки для дітей і дорослих, відчити та світляні картини, концерти, театральні вистави й народні гулянки» [22, с. 7]. На думку П. Кизименка [8, с. 189], саме на Єлисаветградщині створені старшиною стрільців Р. Купчинським пісні «Жовтень 1918 року» і «Мав я раз дівчиноньку».
В авангарді національно-культурних зрушень традиційно була інтелігенція — вчителі, лікарі, священики, а також музиканти-виконавці, композитори, театральні актори. Зокрема, на ниві музичної творчості Добровеличківки (1918) активно діяв Н.С. Дейнека — викладач учительської семінарії, член «Просвіти», бандурист, на моральні ідеали якого вказує текст особової справи з архіву СБУ Кіровоградської області: «Сформованих політичних переконань не мав, за настроями стояв ближче до ідеалістів-народників, називав себе патріотом України — читав українську газету „Рада“, жовто блакитний прапор вважав революційним прапором України» [24].
У театральному україномовному середовищі продовжували визрівати міцні паростки національної музичної творчості. На початку 1920-х рр. у Бобринці мешкав актор-бандурист М.І. Сочеванов[10], який поєднував до 1922 р. сценічно-концертну діяльність із організаційною (як голова Спілки Робмис і керівник Українського театру Бобринецької Наросвіти).
Українізації суспільства сприяло турне Другої капели Дніпросоюзу п/к К.Г. Стеценка восени 1920 р. Колектив здійснив виступи в Новомиргороді (26 та 28 вересня), Златополі (27 вересня), Єлисаветграді (1,2, 4-5, 8 жовтня), задовольнивши смаки пролетарської аудиторії, що складалася з робітників, селян, червоноармійців, інтелігенції[11]. Для про-української частини Єлисаветградщини концерти капели символізували піднесення національної ідеї в переважно російськомовному міському середовищі краю. Капеляни не тільки популяризували мову, літературу, церкву засобами української пісенної культури серед бійців бригади С. Будьоного (1-й Червоноармійський клуб), громадських кіл (театр), робітничої аудиторії (театр заводу Ельворті), а й активно спілкувалися з україномовними осередками краю — представниками місцевої і Масляниківської «Просвіт», учнями й викладачами Духовного училища та ін. Позиція національної свідомості, що пропагувалася хористами в повсякденному житті, стала зразком для провінційних зрушень становлення українських пріоритетів.
Чергування двох різножанрових програм дозволило аудиторії переконатись у добрій професійній підготовці співаків, високому рівні виконання. Перша програма орієнтувалася на демократичну публіку й базувалася на обробках українських народних пісень О. Кошиця («Оре, Семен, оре», «Ой, бочечка», «На городі пшениченька»), М. Лисенка («Ой, гай мати», «А вже весна»), П. Гайди («Ой у полі жито»), Р. Глієра («Було літо»), М. Вериківського («Ой піду я понад лугом», «На городі та все білі маки», «Ой, дзвони дзвонять»), М. Леонтовича («Як не женився», «По-під терном стежечка», «За городом качки пливуть»).
Тематично-жанровий характер другої програми було розраховано на підготовлену аудиторію національно свідомої інтелігенції, її основою слугували складніші для сприйняття твори (пісні, романси, хори) з творчого доробку М. Леонтовича («Про Почаївську Божу матір», «Із-за гори сніжок летить», «Над річкою бережком», «Щедрик», «Го-го-го, коза!», «Моя пісня»), Я. Степового («Дві хмароньки», «Для всіх ти мертва», «Не беріть із зеленого лугу верби», «Розвійтеся з вітром», «Ой на горі ромен цвіте»), К. Стеценка («Хмари», «Сон», «Над нами ніч», «Колискова», «Сонце на обрії»).
Показовим є репертуар колективу, що демонстрував прийняту К.Г. Стеценком міцну фахову основу. «Хор у кожній виконаній пісні подає образно завершений зразок, позначений яскравим контрастом ледь вловимого легкого p і могутнього f чоловічих голосів» [6], — повідомлялось у рецензії. Підтримці досконалої художньої форми капели Дніпросоюзу сприяли й постійні співанки, що проводились у будь-який вільний час — як у вагонах потягу, так і як відкриті для слухачів репетиції.
Важливим є факт розбудови К. Г. Стеценком підвалин Української автокефальної церкви, що проявилось у відправі ним недільної служби Божої українською мовою, проведенні вінчання хористів у Грецькій (Володимирській) церкві в супроводі капели як крилосного хору. Коментарі про те, як композитор «благовістив про нашу [УАЦ — М. Д.] церкву й поклав основу до нашої парафії» [20] на Єлисаветградщині неодноразово зринали у дослідженнях [11, с. 1012] у зв'язку з діяльністю архієрея К.Г. Стеценка,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша», після закриття браузера.