Читати книгу - "Гра на багатьох барабанчиках"

Потім Рената спала біля каміна, по її кучерявій шерсті повзли помаранчеві відблиски вогню. Протяглість вечора видалася їм раптом нездоланною, важкою, як надмірне переїдання одразу перед сном. Його погляд несвідомо побіг до телевізора, їй раптом захотілося відмокнути у ванні, але оскільки це був особливий, перший вечір, у них ще лишались усі незужиті запаси доброї волі. І все ж, він був неуважний.

— Відкоркувати ще вина? — запитав, але тут же усвідомив, що ще одна пляшка вина могла би порушити порядок, який поволі встановлювався, що коли її буде випито, з'явиться ота добре знана зневіра, відчуття важкости, задухи, безглуздости людської мови, прагнення втечі. Потреба розмови, яка після кількох речень втрачає сенс, оскільки треба було би ще раз, від початку, визначити усі вживані слова. Наче розділилися навіть їхні мови.

— Може, вистачить? — відповіла вона неприродно весело.

Отож він витягнув шахи. З полегшенням помітив їх серед кількох старих книжок, що стояли на полиці біля телевізора. Шахи-бо також належали до набору мантр «Пам'ятаєш, як».

Грали вони завжди мовчки, вдумливо, без поспіху, розтягаючи партію на декілька днів. Він узяв чорні — він завжди грав чорними, вона закурила цигарку, і тоді він відчув гострий, наче голкою штрикнули, гнів; він ненавидів, коли вона курила в домі. Нічого не сказав. Нічого не сталося.

Дебют; перша гра за звичкою, механічна, з ясним знаттям, яким буде наступний рух. Вона подумала, що знає, як він мислить, і це її нажахало. Відчула легку нудоту — вино було дуже сухе, терпке. Дала йому виграти, і він знав, що вона дала йому виграти. Позіхнув.

— Спробуємо ще раз, але по-справжньому, зосередившись. Пам'ятаєш, як ми колись грали цілий тиждень? — запитала вона, розставляючи фігури.

— На перше Різдво, на канікулах у твоїх батьків. Ми тоді не могли виїхати, бо випав страшний сніг, і усе було засипане.

Вона пригадала запах холодної кімнати, де мати тримала святкову випічку, понакривану рушничками.

Вони зробили по два ходи, і гра затрималася. Тепер був його хід, тому вона вийшла на веранду покурити. Він бачив крізь шибу її вузенькі плечі, прикриті вовняною хусткою. Не ворухнувся, коли вона повернулася.

— Може, вже облишмо на сьогодні? — спитала.

Він погодився.

— Лягатимемо спати?

Він знову відчув неприродність у цьому запитанні, наче їй залежало, щоби не прозвучало надто байдуже.

— Я послухаю погоду на завтра, а потім постелюся.

Він увімкнув телевізор, зробилося якось звично.

Напруження зникало, коли кожне з них робило своє. Він відкрив ще одну банку пива. Перестрибував з програми на програму. Зник.

Вона пішла митися.

Електрокамін швидко нагрівав маленьку лазничку. Вона розклала на поличці під дзеркалом флакончики й тюбики. Наблизила обличчя до дзеркала й уважно розглядала маленькі червоні жилки на щоках. Потім старанно оглянула шкіру на шиї і декольте. Дивлячись собі в очі, змила ваткою макіяж. Лише коли роздяглася, усвідомила, що тут же немає ванни, ванна залишилась у місті, тут є лиш неприємний душ, відділений від решти лазнички пластиковою заслоною, розмальованою черепашками. Їй захотілося плакати, і, зла на себе, вона подумала, що це істерика. Через брак ванни не плачуть.

Тихо пішла до спальні і побачила, що постіль не готова, що білизна лежить на стільці, охайно складена, холодна, слизька. Шум телевізора внизу. З люттю, що наростала, як лавина, вона почала натягати ту постіль, шарпалася з вухами, і фізичні зусилля відповідали її гніву — співали на два голоси. Їй здавалося, що це гнів узагалі, безпредметний, як шаленство, але раптом, на її здивування, він в одну мить перетворився у вістря — як у мультфільмі, — скероване вниз, до крісла, де сидів мужчина з банкою пива, і як рій розлючених бджіл ринув униз дерев’яними сходами до вітальні. Вона стала в дверях і побачила голову мужчини — він сидів, обернений до неї профілем — і якусь мить мала враження, що ця матеріалізована злість ударить його щосили в скроню, а мужчина спершу знерухоміє, а потім безвладно опаде на спинку. Мертвий.

— Гей, може, допоможеш мені? — гукнула вона згори.

— Вже йду, — відповів він і неохоче підвівся, все ще дивлячись на екран.

Поки він вийшов нагору, вона вже заспокоїлася. Глибоко втягла повітря.

— А ти не будеш митися? — запитала зовсім спокійно.

— Я купався перед від'їздом.

Вона лежала навзнак у неприємній холодній постелі, яка здавалася вогкою. Він пішов вимикати світла. Чула, як замикав двері на веранду, вкладав целофановий мішок у кошик для сміття. Потім роздягнувся і ліг на своїй половині ліжка. Якийсь час лежали так обіч себе, а потім вона присунулася і поклала голову йому на груди. Він погладив її голе плече з батьківською чулістю, але за другим дотиком та чулість повністю зникла — його дотик був просто дотиком, нічим більше. Він перевернувся на живіт, а вона поклала руку йому на спину, наче притримувала його. Так вони засинали вже роками. Рената зі стогоном лягла їм у ногах.

Він встав перший, щоби випустити собаку. До вітальні вдерся подмух морозного повітря. Він дивився, як собака побігла в напрямку моря, прогнала двох чайок, зробила свої справи і повернулася. Від моря віяло різкими поривами. Він поставив воду на каву і чекав, поки закипить. Кинув оком на розставлені шахи, перевірив, чи не лишилося в каміні