Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Пташиний спів 📚 - Українською

Читати книгу - "Пташиний спів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пташиний спів" автора Себастьян Фолкс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 173
Перейти на сторінку:
у Бетюні — хоча найвідповідальнішим моментом, як здалося Стівенові, став футбольний матч, де потрібно було проявити свою мужність. І він її проявив, почавши бійку з гравцем команди-супротивника. Згодом його відіслали на тритижневий огляд лінії фронту у компанії хворого на астму майора, який уперше виїхав зі штабу бригади. Майор був переконаний, що Стівен не повинен бачитися з тими, з ким починав служити, — йому потрібно постати перед солдатами іншою та вищою людиною, що якимось магічним чином отримала атрибути офіцера. Майор хрипко попрощався, і Стівен став володарем блискучого ременя, нових чобіт та шанобливого вістового. Він ніколи раніше не бачив нікого зі взводу, яким тепер командував, хоча і проходив базове навчання з людьми, котрі розміщувалися тепер лише за сто ярдів від лінії фронту.

— Чути щось про те, коли це закінчиться? — запитав Дуглас.

— Мені не кажуть. А ви як думаєте?

— Я хотів би, щоби вони дали нам трохи перепочити.

— Перепочинете, коли у них буде обід, — втішливіших слів Стівен не міг вигадати. — У німецького артилериста ніхто не забере його сосиску, — йому й самому не до смаку були такі веселощі через силу.

Повітря розірвав постріл гармати. Середніх розмірів снаряд спочатку дивно грюкав шматком оболонки, а при наближенні зазвучав страшно. Бреннан та Дуглас притислись до стіни траншеї, пропускаючи його над головою. Землю струснув вибух, і на їх голови посипалися невеличкі грудочки землі. Дуглас протер обличчя, і Стівен побачив, що у того сильно трусяться руки.

Стівен кивнув їм:

— Це не може тривати вічно.

Зазвичай вночі обстрілювали віддалені зони — ті, де розташовувались склади, зброя та амуніція. Окопи обстрілювали удень, як правило, перед наступом, проте Стівен підозрював, що це могла бути зміна тактики або ж просто неточність прицілу.

Він пройшовся траншеєю та поговорив із іншими бійцями взводу. Вони отримували накази від сержантів, і Стівен для них був скоріше символом далекої влади, перед яким вони мають добре поводитися та виказувати повагу.

Завдяки дружбі з Уїром Стівен знав про тунельників не менше, ніж про своїх людей. Але зараз, спілкуючись з ними під обстрілом, він збагнув, що нічого не знає про їхнє життя. Майже усі вони були з Лондона і до війни перебували в запасі.

Найбільше йому подобались троє — Рівз, Бірн та Вілкінсон. Це дошкульне, на відміну від Бреннана та Дугласа, тріо ніколи не зголошувалося ні на що небезпечне, проте безумовно та безжалісно ненавиділо ворога.

Він знайшов їх всіх разом, як завжди, проте зараз вони незвично мовчали. Як і доповідав Рівз, за останню годину обстріл посилився. Поки він говорив, лунали постріли та вищання снарядів.

— Так тепер увесь час, — сказав Рівз. — Слухайте.

Троє чоловіків лягли ближче один до одного. Поранень від снарядів вони боялися більше, ніж від куль, — вони їх вже бачили. Їхнє пряме потрапляння абсолютно знищувало усі фізичні докази існування людини. Менший снаряд розривав на шматки. Навіть уламки наносили більше шкоди, ніж кулі. Їх часто супроводжували зараження і гангрена.

За кілька ярдів далі у траншеї почулося відчайдушне виття — пронизливий божевільний звук, який прорізався навіть крізь гуркіт артилерійського вогню. Молодий хлопець на прізвище Тіппер біг дощатим настилом, потім раптово зупинився, подивився на небо і знову закричав. У тому лементі відчувався такий глибокий первісний страх, що усі, хто його чув, були вражені. Його худе тіло напружилося, а обличчя спотворило судомою. Він верещав та просився додому.

Бірн ти Вілкінсон почали лаяти хлопця.

— Допоможи мені, — звернувся Стівен до Рівза.

Він підійшов до юнака, узяв його за руку та спробував посадити на стрілецьку сходинку. Рівз тримав його з іншого боку. Очі хлопця дивилися в небо, і ні Стівену, ні Рівзу не вдалося допомогти йому розслабити м’язи шиї, щоб він зміг дивитися униз.

Кров відійшла від обличчя Тіппера. Білки його очей, які Стівен бачив за кілька дюймів від себе, були без мережива судинок — тільки карі кільця з розширеними зіницями, котрі робилися дедалі темнішими та ширшими, і райдужна оболонка більше не реагувала на світло — очі наче позбулися життя.

Без жодного уявлення, де перебуває, хлопець лише благально повторював якесь йому одному зрозуміле слово — мабуть, пестливе ім’я матері чи батька. Його голос викликав примітивний страх. Стівен раптом відчув, як зсередини нього щезає співчуття, і силоміць намагався його утримувати.

— Виведіть його, — наказав він Рівзу. — Не треба, щоб усі це бачили. Беріть його разом із Вілкінсоном та відведіть у шпиталь.

— Так, сер.

Рівз та Вілкінсон потягли здерев’яніле тіло хлопця комунікаційною траншеєю. Стівен тремтів. Цей вибух природного страху відкрив йому очі на неприродність їхнього існування тут — і як намагалася вони уникати усього нормального. Злий, він повернувся у бліндаж. Якщо ці загальні удавання нормальності почнуть слабшати, то пропаде багато життів.

Здавалося, не було жодного способу протистояти цьому страху. Під Іпром та в інших місцях бойових дій солдатам вдавалося підготуватися до можливої загибелі. Але цей артилерійський вогонь позбавив їх мужності повністю. Чоловіки, які готувалися іти на кулемети або захищати окопи до останнього, не були готові зустріти смерть у такій формі. Вони вдавали, що справа не тільки в цьому. Це був прояв пережитого ними. Колись Рівз шукав свого брата — але від того не лишилося нічого, що можна було б поховати, ба навіть пасма волосся. Снаряд, яким його вбило, був настільки великим, що його підвозили вузькоколійкою, а заряджали за допомогою невеликого крану. Пролетівши шість миль, він залишив воронку,

1 ... 49 50 51 ... 173
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пташиний спів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пташиний спів"