Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Енна. Дорога до себе 📚 - Українською

Читати книгу - "Енна. Дорога до себе"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Енна. Дорога до себе" автора Надія Павлівна Гуменюк. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 76
Перейти на сторінку:
соколиці… О, соколиця швидше загине, ніж віддасть своїх малих.

Ми спрямовуємо погляди на освітлену сонцем бійницю, в якій гніздяться боривітри, і разом скрикуємо. На вежі стоїть жінка в білому одязі, з розпущеним чорним волоссям. Привид княжни? Але ж зараз день. Жінка випростується, розкидає навхрест руки, хитається вперед-назад, ніби роздумує, що робити далі. Знімає чорні туфлі, розстібає і кидає вниз чорний пасочок. Пара боривітрів вилітає з гнізда, присідає на краєчок бійниці і тривожно спостерігає, що буде.

— Ядзю! — суворо каже Борис Маркович. Не кричить, а саме каже: — Ядзю! Що ти надумала?

Але вона вже злітає в повітря. Як велика біла соколиця, яка втікає від шуліки. Мені здається, що цей політ триває вічність.

Частина третя
Ірина


Пазл сімнадцятий Роман

— Всім доброго дня, а Ірина Сніжницька — на вихід, — Катерина Іванівна загадково дивиться на мене з-під окулярів у фіолетовій пластиковій оправі. — В учительську. Там тебе хоче бачити… — вона витримує довгу паузу і нарешті видає: — кореспондент, із відомої газети.

— У-у-у-у-у! — здивовано гуде весь наш десятий і дружно обертає всі свої двадцять дев’ять голів до мене.

— Ірко, ти людину під час пожежі врятувала? — чемно, аж надто чемно, щоб у це можна було повірити, запитує Льонька Яременко.

— Ні, з озера витягла, — відповідає за мене Андрій Косик.

— Який приземлений героїзм! — обурено вигукує Кость Слюсарчук. — Якась там пожежа, якийсь там потопельник… Це не для Сніжницької. Вона сад на Марсі посадила! О! — і фальцетом, наслідуючи популярну співачку, заводить: «И на Ма-а-а-рсе будут яблони цвести-и-и…»

— А ще БАМ у Сахарі проклала! — хихикає хтось.

— І на Північному полюсі страусів розвела, що дало змогу вирішити проблему харчування полярників — тепер у них на сніданок яєчня зі страусових яєць, а на обід — печеня зі страусового м’яса. А страуси на полюсі бігають і бігають, множаться і множаться у геометричній прогресії, як кролики на Австралійському континенті, — вже відверто кпиниться Льонька.

Клас зовсім пускається берега і дає волю язикам, щоправда, переважно хлоп’ячим. Не урок, а позакласна година з порядком денним: «Особа Ірини Сніжницької у фантазіях бовдурів». Катерина Іванівна поглядає на годинник, але терпляче чекає, поки я вийду і всі нарешті втихомиряться.

— Кореспондент на айн момент! — вставляє насамкінець і своїх п’ять копійок Сашко Будний, який сидить просто переді мною.

Шаріюся, даю Сашкові добрячого стусана в плечі й хутко йду до дверей. Розіграш якийсь, чи що? Навіщо я знадобилася якомусь кореспондентові з якоїсь там газети? Ніякого подвигу не здійснила, але й нічого поганого теж начебто не зробила.

Начебто… А чого ж тоді цей капосний черв’ячок ще від початку четвертої чверті тихенько гризе моє сумління? Чого? Ну от, знову, як уродився, — висовує свою гостру противну голівку і розтуляє ротика: «Не зробила? Хіба?»

«Ну зробила! — серджуся на ненажеру, що вже знищила хтозна-скільки моїх нервових клітин. — Зробила! Зробила!!! Але хіба від цього комусь стало зле?»

«А тобі самій?» — цинічно підсміюється нервогриз.

Мені? Ну хіба тільки мені. Бідній десятикласниці, за п’ять хвилин випускниці школи, Ірині Сніжницькій справді кепсько, дуже кепсько. Але якби я цього не зробила, було б іще гірше. Тоді б тато… Та він же навіть припустити не може, щоб я не була відмінницею. Як? Донька самого Сніжницького і не відмінниця?! А тут — «трояс» не з чого-небудь, а з самої геометрії! Караул! Рятуйте! Звідки? Чому? Що мені заважало вивчити чи й навіть визубрити напам’ять чи без пам’яті предмет, з якого треба буде складати вступний іспит до інституту? Хто мені заважав?

От я зі страху і витравила хлоркою ту злощасну трійку з геометрії за третю чверть. Попередньої було «відмінно», з великою натяжкою, але було. А тут злощасна контрольна. А математичку ще до контрольної як підмінили — що ближче до випускного, то більш неприступною та примхливою стає. Сашко Будний каже, що не тільки вона. Але досі я цього якось не помічала — з іншими предметами в мене проблем немає. Ну хіба ще трохи з хімією… А хімія для нас із татом також стратегічний предмет.

Добре, що табель із жовтуватого паперу — нічого й не видно. На білому залишився б слід від хлорки. Скільки безсонних ночей мені коштувало те виправлення! Коли скоювала маленьку аферу з перетворення цифри три на п’ять, думала тільки про одне: оцінки буде бачити тато, а отже, головне, щоб він нічого не помітив, щоб не дізнався, принаймні, зараз. А згодом, коли вже віддала табель з його підписом класній керівничці… Тільки тоді до мене дійшло, що я вчинила. У школі ж не приховаєш — ті самі оцінки виставлені й у журналі, будь-хто в будь-який момент може звірити. Тепер мене ця клята геометрія зі світу зводить: вчу і вчу, зубрю і зубрю, щоб за рік поправити середній бал. Але ці синуси і косинуси… Ці алгоритми і рівняння… Те саме, що китайська грамота. Невже колись настане час, коли мені не треба буде думати про

1 ... 49 50 51 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енна. Дорога до себе», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Енна. Дорога до себе"