Читати книгу - "Тіні над Латорицею"

— Ні.

— Ви знали Каталін Іллеш? — спитав підполковник прямо.

Кравців на якусь мить наче зібгався, метнув блискавку з очей, потім розслабився і спокійно сказав:

— Знав.

Ви були у неї в ніч на шістнадцяте?

— Вночі?.. Що мені там робити вночі!

— А черевики ваші були… Може, їх комусь позичали?

Кравців криво посміхнувся:

— Що ж тут дивного? Ходили найматися. Вона шукала пастуха — корову випасати. Самсонов без діла вештався, я його привів, бо знав її дочку Єву.

— Протиріччя, — зауважив Вегер. — Чого крутиш, Кравців? Які могли бути найми, коли, сам кажеш, збиралися до Сибіру!

— А того й поїхали, що ніхто хлопця не найняв.

— Кравців, ви підозрюєтесь в убивстві Каталін Іллеш та її дочок, — сказав підполковник.

— Я?! — скрикнув Довгий і відразу осікся. — Якщо людина мала судимості, то їй усе можна ліпити! Так?! — Він підвів голову, повністю розкривши не звиклі до світла збляклі очі.

— Ви з Самсоновим були тієї ночі в Іллеш, на подвір'ї залишилися сліди від оцих черевиків і кедів вашого друга. Вам немає сенсу заперечувати свою провину…

— Це ви раніше доведіть!

— Правильно, — сказав Коваль, — над цим і працюємо.

— А от візьмемо зараз твого напарника, він усе скаже — ти його натуру теж знаєш, Кравців, — пояснив Вегер. — І тоді в тебе навіть пом'якшуючих не буде. Раджу повинитися…

— Звичайно, печінки відіб'єте — Клоун скаже все, що схочете.

— Тобі коли-небудь відбивали?

— З мене все одно нічого не вибили б, — вперто поворухнув масивними руками.

— Отже, були вночі там?

— Вдень, а не вночі.

— О котрій годині?

— О другій дня. Господиня прибігала з роботи корову доїти.

— Через паркан наймалися? — шпигнув Бублейников.

Кравців замовк. На лобі у нього виступив піт.

— Через паркан, питаю? — повторив майор. — Як ви зайшли на подвір'я?

Запідозрюваний мовчав.

— Сліди на подвір'ї біля паркана глибокі. Експертиза свідчить, що був стрибок, — говорив Коваль. — Крім того, вогка, м'яка земля. На сухій землі таких слідів не могло залишитися. А дощ ішов пізніше, надвечір. Ну, то що, Кравців? Як це поясните?

Довгий не відповідав.

— Мовчанка — не найкращий доказ, — зауважив підполковник. — Василю Івановичу, — звернувся до Вегера, — зв'яжіться з метеостанцією, нехай дадуть письмову довідку, коли почався п'ятнадцятого дощ. — Ну, Кравців, — повернувся до підозрюваного, — будемо розповідати?

Той нижче опустив голову.

— Я не вчинив ніякого злочину, — пробурмотів, позираючи спідлоба.

— А де ножі, що ви їх із Самсоновим робили в майстерні, га?

— Ножі? — нібито щиро здивувався Кравців. — Ніяких ножів не робив. Двісті двадцять другу статтю напам'ять знаю. Що я — дурний!

— Юрист, — протяг сердито Бублейников. — Вивчився на колоністських харчах! Тільки головного не зрозумів, що пора жити чесно, шилом патоки не вхопиш!

— Вам мої судимості поперек горла стали? — скипів Кравців. — Я так і знав! Вам аби людина, а діло пришити — це ви вмієте! — переводив зацькований погляд з одного офіцера на іншого. — А тут — із судимостями, кращого не знайдеш. Назвали вбивцею, і діло зроблено…. Вам що! Аби справу закрити.

— Ну, ну, Кравців, лопне па поворотах!

— Судимості то в тебе які? Не прості. Не тільки за крадіжку по сто сороковій відбував, а й по сто сорок першій, за грабіж, — підкреслив майор.

— Я давно зав'язав.

— Можливо, можливо, — погодився з ним начальник карного розшуку. — А потім знову розв'язав. — І Вегер прищулився, немов хотів краще придивитися до Кравціва.

— Казав, та не зав'язав, — похмуро вкинув Бублейников. — Не вмієш ходити — не побіжиш…

— Я більше нічого не знаю, — ослаблим голосом промовив Кравців. — І нічого говорити не буду. Все!.. Я — втомився… — Він опустив плечі.

Коли Кравціва вивели, майор Бублейников згорнув біля себе цілу купу продірявлених папірців.

— По-моєму, питання ясне, — твердо сказав він. — З'ясуємо, де їхні ножі, і можна передавати обох слідчому.

— Клоун усе розповість, — зауважив капітан Вегер.

— Шкода, що вони мали час зговоритися, — зітхнув Бублейников. — Потрапили б до мене того самого ранку, інша була б розмова…

— Все-таки немає у нас прямих доказів, — зауважив підполковник.

— Будуть, — упевнено сказав Бублейников і сердитим жестом викинув жменю пожмаканих папірців у корзинку біля столу; декотрі з них покружляли і лягли на підлогу.

— Я переконаний! Ви руки його бачили, Дмитре Івановичу? Звернули увагу? Вовка задушити можуть!.. І ворушить ними, наче вже душить.

— Не руками ж, а паском задушили Каталін, — нагадав Коваль.

— В тім-то й біда!

— А й справді, не все з ними ясно, — підтримав Коваля капітан Вегер.

— Так, — погодився майор. — Хочете, я зараз іще один доказ наведу на користь свого переконання? Скажіть, будь ласка, на які кошти вони моталися по всій країні, поки опинилися в Тюмені? Га? Звідки вони взяли гроші? — Бублейников машинально схопив новий аркушик паперу і проштрикнув його ручкою.

Другий допит Самсонова почався з того запитання, яке минулого разу ввергло