Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Чоловіки під охороною 📚 - Українською

Читати книгу - "Чоловіки під охороною"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чоловіки під охороною" автора Робер Мерль. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 121
Перейти на сторінку:

Я знову прокручую подумки фільм, у якому розгортаються події цього вечора — від Анітиного приїзду до останньої хвилини. І нарешті бачу всю їх послідовність. І мені все стає ясно.

Тоді я сідаю на ліжко біля Аніти, але не беру її руки в свою, а лагідно питаю:

— Аніто, ти збираєшся покинути мене?

Довга мовчанка.

— Так.

— Тому й приїхала в середу?

— Так.

— Ти не хотіла мені про це писати? Вирішила, що краще сама скажеш?

— Так.

Я не одразу озиваюся знову. Мені потрібен час, щоб опанувати свій голос.

— Що ж, я тобі вдячний, ти обрала не найлегший спосіб.

— Я хотіла тобі дещо пояснити…

В мені прокидається недовіра. Я ніяк не можу повірити, що Аніта мене покидає. І я ставлю їй перше, найтривожніше з усіх своїх запитань:

— Ти покидаєш мене назавжди?

— Не знаю.

Мовчанка. Потім я кажу безбарвним голосом:

— Ти сама так вирішила?

— Звісно, ні. — І вже жвавіше веде далі: — Ральфе, послухай. Я розповім тобі, що сталося за ті півтора місяця, які ми з тобою не бачились. Щопонеділка я заходила до Бедфорд і питала, чи вона не проти, якщо наступну суботу й неділю я проведу в Блувіллі. На це Бедфорд відповідала мені солодким голосом: «Звісно, ні, Аніто. — І додавала напівжартома: — А взагалі це немов наркотик: ви вже не можете без нього обійтися».

— Важко повірити!

— Це було саме так. А потім у п’ятницю ввечері мені телефонує секретарка Бедфорд і каже: «Мартінеллі, президент чекає на вас у таборі Дейвід. Вам доведеться в суботу й неділю попрацювати».

— Тьху! Навіщо вона це робить? Із ревнощів?

— О ні, слава богу, цього почуття в неї нема. Бедфорд діє з переконань.

— І ти поділяєш ці переконання?

— Щодо чоловіків, то зовсім ні.

Криво посміхнувшись, я кажу Аніті:

— А ти змінилася.

— Ні, — рішуче заперечує вона, — я не змінилася. Свобода жінки — одна річ, а ненависть до чоловіка — зовсім інша. Ненависть до чоловіка — справжня психопатія. Я ніколи не доходила до такого божевілля.

— Хіба лише кілька хвилин тому.

Це вихопилося в мене мимоволі, і я відразу пошкодував. Аніта дивиться на мене й каже:

— Даруй, Ральфе. Я була холодна. Я сама не знала, як сказати, що покидаю тебе.

Я кладу свою руку на її.

— Забудь ті мої безглузді слова. Розповідай далі. Ти зупинилася на тому, що в суботу й неділю тебе викликали працювати. Ти тричі відмовлялася приїхати до мене, отже, тебе тричі спішно викликали на роботу?

Аніта стискає губи.

— Тільки щоразу це робилось інакше, і Бедфорд дедалі відвертіше виявляла неприязнь до мене. Де й подівся мій вплив на Дебору Грімм. Цілком очевидно, що я більше не дотримувалася «правильної лінії». Я відчувала себе зрадницею.

— А останнього разу?

— Останнього разу було прийнято одну несподівану ухвалу. В п’ятницю Бедфорд викликала мене до себе в кабінет і солодким голосом сказала, що призначила мене послом США у Франції.

— Аніто, це ж неабияке підвищення!

— І так, і ні. Справді, там на мене чекають великі справи, але водночас я стаю об’єктом неприязні.

— Вона розлютилася на тебе?

— В її ставленні до мене є дві люті, що випливають одна з одної. Наведу слова Бедфорд: «Аніто, коли ви переберетеся до Парижа, то вже не їздитимете звідти раз по раз до Вашінггона. — І по паузі: — А тим більше до Блувілла. Цій історії пора покласти край».

— У мене опускаються руки. Ти спитала в неї чому?

— Звичайно. Ось що вона відповіла: «Я вважаю, що одружена дипломатка, яка відчуває потяг до свого чоловіка, певною мірою небезпечна».

— Ще зовсім недавно так казали про дипломатів-гомосексуалістів.

— Я не нагадала їй про це. Я попросила в неї двадцять чотири години на роздуми і в суботу сказала, що згодна. Але за умови, що сама повідомлю тебе про своє рішення. Вона зробила все, аби я відмовилася від цієї останньої поїздки до тебе, та я від свого не відступилася. Бедфорд розпорядилась, щоб я поїхала до тебе в середу. А післязавтра я відлітаю до Парижа.

— Аніто, це шантаж, ти мала б відмовитися! — кажу я тремтливим голосом.

Аніта глип на мене, потім відводить очі й тихо, стомлено відказує:

— Ральфе, тут, у Блувіллі, ти просто не уявляєш собі, за якого режиму ми живемо. — Кажучи це, вона ще дужче стишила голос, ніби я й не вимкнув підслуховувального пристрою. — Якби я відмовилася, — веде вона далі, — то потрапила б до чорного списку, й мені було б дуже важко знайти роботу.

— Тобі?!

Вона киває головою.

— Атож, мені.

— В такому разі, — жваво кажу я, — ти могла б переїхати до Блувілла й жити зі мною. Тут є одружені ЧО.

— Бедфорд передбачила такий варіант: вона дала мені зрозуміти, що тоді ти мусив би залишити Блувілл.

Я піднімаю руки вгору.

— А як вона це зробила б? Блувілл — приватна фірма. І я виконую тут корисну роботу.

— Ця робота анітрохи не цікавить Бедфорд.

Я дивлюсь на Аніту, роззявивши рота.

— Звідки ти знаєш?

1 ... 49 50 51 ... 121
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чоловіки під охороною», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чоловіки під охороною"