Читати книгу - "Очікування шторму"

— Нирки вином не лікують.

— Не будьте таким педантом, Мірзо… Івановичу. Він завтра від'їжджає.

— Тепер зрозуміло, для чого я тут, — сказав Каїров, зітхнувши.

— І дуже добре, що зрозуміло. Ви — моя симпатія, моє захоплення, мій мужчина… Вас не влаштовує така роль?

— Роль?

— Не присікуйтесь до слів. Зрештою, все залежить од вас.

«Я ніколи не розумів жінок, — думав Каїров. — Тим часом, може, це нерозуміння саме й є розуміння… Що являє собою Вікторія Шатрова? Про зовнішність питань немає. Легко здогадатися, якою вона була у вісімнадцять-двадцять років і скільки молодих хлопців упадало за нею! Треба гадати, батько її вже тоді був адвокатом. Тож вона вчилася в гімназії, спілкувалася з певним колом людей, що, як я, не чистили черевиків на вулицях Баку. Судячи з її розмови, вона багато читає… Безперечно, людина, що захоплюється. І разом з тим практична, розсудлива. Як вона чітко визначила стосунки з Кузнецовим! Прокат, бензин, амортизація… І мені відвела роль: хочеш радій, хочеш ображайся… Інша річ Сменін… Чомусь не віриться, що він закоханий у неї. Вранці в буфеті він сам пропонував Кузнецову знайомство з чарівною пані — власницею «роллс-ройса». Коханих не пропонують…»

— Ви думаєте про мене? — спитала Вікторія.

— Про вас, — признався він.

— І що ви про мене думаєте?

— Гарне…

— Ні, — докірливо подивилася вона, трохи відсторонившись, щоб бачити його очі, й повторила: — Ні, ви наче щось рахували… Коли людина думає про гарне, у неї зовсім інші лінії шиї і підборіддя. Вони м'які, як ніжний погляд. А ви…

Ви в напруженні. Але приховуєте його під ревнощами до моїх гостей.

— Я взагалі ревнивий, — признався Каїров. — І батько мій був ревнивий, і дід… Але про вас я справді думав гарне… Й мені приємна ваша спостережливість. Правда, я розмірковував… Зарізати мені Кузнецова чи тільки зламати йому двоє-троє ребер?

— Чому Кузнецова? — не без переляку спитала Вікторія, відсторонюючись од Каїрова.

— Адже Сменін завтра від'їздить.

Вона засміялася, пустотливо сказала:

— Коли я була гімназисткою, мені страшенно хотілося, щоб через мене когось зарізали. Проте хлопці обмежувалися розбитими носами та синцями.

— Жаль, — зауважив Каїров.

— Трохи… Зате я рано вийшла заміж. У сімнадцять років. Подружки охнули від заздрощів. Вони б не заздрили, якби знали, що в двадцять два роки я стану вдовою.

Танок закінчився. Натовп густо поповз, розтікаючись у напрямі столиків, відділяючи Вікторію від Каїрова. Між ними опинилися жінка й чоловік. А Вікторія не поверталася. Говорила якісь слова, гадаючи, що Каїров іде слідом. Він спробував наблизитися до неї. Протиснувся було вперед, зачепивши плечем вусатого високого чоловіка. Той сердито глянув на Каїрова:

— Обережніше треба!

— Вибач, дорогий. Хочу пробитися до дами.

— Будь ласка, будь ласка, — відсунувся чоловік, пропускаючи Каїрова. Проте буркотливо побажав: — Будь терплячим, кацо.

Вікторія нарешті помітила, що Каїров одстав, відсторонилася, очікуючи його. Він узяв її за руку, сказав:

— Вибачте.

— Вибачаю.

Вони були однакові на зріст. Вуста їхні опинилися поруч. І поцілунок вийшов, як легкий доторк.

Коли вони поверталися до столу, Каїров спитав:

— Сменін гарний лікар?

— Не знаю… У мене здорові зуби.

Пляшок на столі збільшилося. Час од часу, пригублюючи високу склянку з місцевим червоним вином, Сменін говорив:

— Слабість дедуктивного методу бачиться мені насамперед у тому, що у вчинках і діях людей нерідко зустрічається парадокс. Не випадково в науці під парадоксом розуміють несподіване явище, яке не відповідає звичайним уявленням.

— Чесно кажучи, Гавриле Олексійовичу, — Кузнецов випустив дим з рота, поклав цигарку на край попільнички, керамічної, за кольором і формою схожої на сонце, — я про дедукцію читав тільки в Конан Дойля. Але мені здається, що дедуктивний метод надто популярний і відомий лише тому, що він передбачає глибинне, а не поверхове вивчення явищ…

— Глибинне вивчення! — незадоволено сказав Сменін. — Усе слова… Я можу довести, що, сьорбаючи це вино, здійснюю глибинне вивчення напою.

Сівши за стіл, Вікторія пояснила:

— Не звертайте уваги, Мірзо… Після третього келиха Гаврило Олексійович завжди відчуває потребу в довжелезних міркуваннях на найзагальніші теми.

Сменін погодився:

— Як чуйна натура, Вікторія Гсрманівна вже давно помітила цю мою слабість. А в кого немає слабостей?

Питання залишилося без відповіді. Можливо, заважала музика. Кузнецов підвівся, сказав Вікторії:

— Дозвольте?

Вона дозволила.

— Нам залишається тільки випити, — глибокодумно прорік Сменін. — За ваше здоров'я, Мірзо.

Каїров підняв келих:

— Дякую.

Сменін випив, поморщився:

— Вікторія перервала нашу розмову…

— Вашу, — поправив Каїров.

— Не має значення… — Очевидно, Сменіну було однаково, перед ким висловлювати свої думки. — Я ніколи не погоджуся з тими, хто називає тривіальною фразу: «Життя — кращий учитель». Вона не тривіальна. Вона беззаперечна й безсмертна… Та життя не тільки вчитель. Воно й фантазер. Не знаю, чи відомо вам, але перш ніж у 1810 році заснувати Сюрте — французьку кримінальну поліцію, — Ежен Франсуа Відок був арештантом.

— Звичайним арештантом? — щиро здивувався Каїров.

— Замолоду він був артистом, солдатом, матросом, ляльковиком. Кілька разів тікав з в'язниць. А потім прийшов до властей і сказав, що із злочинним світом може боротися тільки колишній злочинець. Іншими словами, той, хто знає звичаї, закони цього світу. Те, що ми з вами розуміємо під словом «специфіка».

— Але, можливо, в нього було не тільки знання предмета. Але й талант детектива. Різнобарвне життя його було всього-на-всього пошуком справжнього покликання.

— Мабуть, Мірзо, ви маєте сенс. Справжнє покликання здатне творити дива. Шеф поліції Лондона Джон Філдінг, брат письменника Генрі Філдінга, був сліпий. І якщо вірити сучасникам, міг розрізняти