Читати книгу - "Зоряний кристал, Олег Костянтинович Романчук"

— Згоден. Гадаю, що й молодші товариші підтримають нас.

— Це просто чудово! — вигукнув Лятошинський. Щербак на знак згоди кивнув головою.

— Вирішено, — Сошенко все ще розглядав дивний кристал. — Як ви уявляєте, Крішане, наші подальші дії?

— Насамперед ми повинні дістатись до Храму Неба, де зберігається найбільший шматок легендарного каменя Чінтамані. Безумовно, маршрут експедиції повинен збігатися з планом пошуку корисних копалин. Інакше доведеться пояснювати Меррею причини відхилень, а мені здається, що цього робити не слід.

Аркадій Олександрович попросив Михайла дістати карту, на якій вони зі Шведовим ще на «Глорії» позначили місця передбачуваного залягапня родовищ.

— Ось погляньте, — Сошенко розгорнув карту на столі і почав пояснювати присутнім, яким він уявляє можливий маршрут експедиції. — Як бачите, більшість копалин зосереджена вздовж одного з ребер геокристала Земля, яке майже збігається з контуром західного узбережжя Індостану, цього гігантського півострова-трикутника. Саме біля цієї лінії пролягає металогенічний пояс. Я назвав його бомбейським. Він починається поблизу Цейлону і тягнеться на північний захід, до дельти ріки Інд. Район, де ми знаходимось, і той, що південніше, — штат Майсур — своєрідна золота пряжка цього пояса. Підтвердження — знамените Коларське золоте родовище. Наскільки мені відомо, в 1910 році тут вдалося добутії понад 18 тонн золота. А оці місця, імовірно, багаті марганцем, залізною рудою, хромітами, бокситами. Нафта переважно сконцентрована у шельфовій зоні неподалік Бомбея і в прилеглих районах.

— Усе складається якнайкраще. Храм Неба знаходиться у джунглях Майсуру, Починати експедицію слід саме звідти, — мовив Крішан.

— Однак «Джейсон-електрік» цікавить передусім нафта, — зауважив Шведов, — і Меррей навряд чи погодиться на таке.

— Не забувайте, — сказав Сошенко, — що наше завдання — встановити промислові райони залягання нафти, а для цього необхідно взяти керни з глибинних шарів. Поки що такої можливості фірма нам не надала. Якщо і Меррей не зуміє забезпечити нас бурильними трубами й водолазним спорядженням для підводних робіт у зоні шельфу, то ми спокійнісінько можемо починати з Майсуру.

— Але ж і там потрібно встановити глибини залягання копалин, — спробував заперечити Щербак.

— Що ж, обмежимось поверхневою розвідкою. На мою думку, там можлива розробка відкритим способом. Заодно скористаємось і планом доктора Прасада.

— І все-таки, що це — дивовижний збіг чи щось значно глибше? — повернувся до перерваної розмови Антон Володимирович.

— Будемо сподіватися, що незабаром знайдемо відповідь, — Крішан був помітно збуджений. — Хіба сезон дощів перешкодить.

— Довго він триває? — поцікавився Лятошинський.

— Близько п’яти місяців. Пік припадає на липень. Вже у серпні дощі поступово стихатимуть. Цього року в Бомбеї вони дещо змістились — практично закінчилися, але в Майсурі ще тривають. Для експедиції це, безумовно, не найкраща пора.

— Нам не звикати, — бадьоро озвався Михайло.

— Не будьте самовпевненим, — застеріг Лятошинський. — З літератури знаю, що в тих районах поширена малярія, а щеплення, які я вам зробив, не така вже надійна річ. Та й онхоцеркоз небезпечний саме в сезон дощів. І про холеру не забувайте.

— Поки Меррей роздобуватиме устаткування, ви зможете оцінити умови, в яких доведеться працювати, — Прасад підійшов до вікна. — Тижнів через два можна буде виїжджати в Майсур. Я переконаний, що Меррею також не вдасться знайти бурильне обладнання.

— Ідея підтримується, — мовив Сошенко.

— Ваш приятель уже встиг подружити з моїми земляками, — сміючись, показав Прасад за вікно.

Справді, «господар експедиції» розмовляв на вулиці з місцевими підлітками, які енергійно вимахували руками, про щось розповідаючи.

— Та це ж наші знайомі з порту, — впізнав носильників Михайло.

Очевидно, на вулиці дійшли обопільної згоди, бо матрос кудись заспішив в оточенні зграйки смаглявошкірих хлопчаків.

— Що це він надумав? — здивовано мовив Сошенко.

— Гадаю, ми незабаром довідаємось про все, — заспокоїв Лятошинський. — Роман мав намір дещо перевірити.

— Мабуть, тут замішаний Меррей, — припустив Сошенко.

Твердохліб повернувся до готелю пізно. Довідавшись від Михайла, який уже вкладався спати, про результати наради учасників експедиції, Роман вирішив одразу ж поговорити з Аркадієм Олександровичем.

— Ми бачили тебе через вікно з тутешніми хлопчиськами. Про що ви там змовлялися? — запитав Щербак.

— Всьому свій час.

Ображений Михайло демонстративно повернувся обличчям до стіни.

Загасивши світло, Твердохліб попрямував у номер Сошенка, щоб повідомити про деякі спостереження. На своє здивування, він застав у його номері Меррея. Той також з’явився недавно, ще не встиг обсохнути від дощу, який прошумів над містом півгодини тому.

— Дуже добре, що прийшли. Ми вже почали хвилюватись, де ви пропали, — озвався Сошенко.

Меррей підозріло подивився на матроса.

— У вас немає бажання допомогти містеру Меррею зробити закупки бурильного обладнання? — запитав Сошенко. — Ми вирішили, що всім нам немає сенсу залишатися в Бомбеї. Ми змогли б краще познайомитись з особливостями країни, в якій доведеться працювати.

— Однак я проти того, щоб зі мною був нефахівець, — перебив представник фірми. — Краще буде, коли роль консультанта візьме на себе містер Щербак. Він, як мені відомо, знайомий з бурильними установками.

— Що ж, доведеться залишити Михайла Федотовича.

— От і добре, — зрезюмував Меррей.

Діло було у всіх відношеннях пам’ятним. Це була перша моя подорож на Схід…

Щербак сприйняв доручення спокійно, навіть намагався