Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригода опівночі. Однієї дощової осені" автора Андрій Гуляшки. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 70
Перейти на сторінку:
викликати у зв'язку з якоюсь новою справою в Софію, старався прискорити хід робіт ціною напруженої понадурочної праці. Саме в цей час до них приїхала знімальна група кінохроніки на чолі з режисером Асеном Кантарджієвим. Абакум зустрів непроханих гостей похмуро. Він взагалі старався не мати діла з людьми, які орудували фотоапаратами. Тепер його органічна неприязнь до об'єктива ще більше посилилась, бо кінооператори вносили в роботу безладдя. Досить-було повернути камеру до землекопів, як вони раптом ставали страшенно неповороткі. Кожен намагався зайняти найбільш вигідну позу і позицію. А це, звичайно, порушувало ритм розкопок. Та найстрашніше починалось тоді, коли з'являвся сам режисер і почивав показувати, хто що повинен робити і куди та як дивитись… Час летів. Абакум палив цигарку за цигаркою і все ж мусив терпіти.

Та чим більше хмурився Абакум, якого злило марнування часу, тим терплячішим ставав режисер. Він уже встиг призвичаїтись до обстановки, і настрій в нього поліпшувався з кожним днем. Кантарджієв взагалі мав веселу вдачу, а тепер просто розцвітав від життєрадісності. А коли стало відомо, що розкопки триватимуть ще з тиждень, режисер, у якого в алюмінієвих касетах уже лежали потрібні знімки, махнув рукою на роботу і, як казали землекопи, зажив на свою втіху. Власне, він не робив нічого такого, що могло б скомпрометувати його або поставити в незручне становище. Режисер просто ледарював. Спочатку він поводився так, як поводилася б кожна життєрадісна людина, що залишилася без роботи не з своєї вини: блукав біля котлована, спав у затінку дикої сливи, купався в річці. В цьому не було нічого поганого. Потім він став приходити з плоскою фляжкою горілки в кишені піджака і, зібравши навколо себе тих, хто вже відпрацював зміну, пив з ними і співав веселих народних пісень доти, поки лілове небо на заході ставало темним і на рівнину спускалась м'яка фіолетова ніч. І вийшло так, що режисер став найпопулярнішою людиною в таборі. А одного разу він приніс з собою колоду карт, різні мотузки, сірникові коробочки, квасолю і показав здивованим глядачам кілька цікавих фокусів. Успіх був такий великий, що навколо нього почали збиратись навіть ті, хто заступив на зміну. Де б Кантарджієв не з'явився, його раптом оточував гурт, і одні боязко, інші сміливіше просили показати «що-небудь». Цей глибоко схований в людині потяг до «незвичайного» розпалював цікавість навіть у найурівноваженіших.

Землекопи все частіше залишали роботу, і дисципліна на розкопках почала кульгати. Абакум хмурився і одного разу, наче випадково зустрівшись з режисером, сказав йому:

— А чому б вам не прогулятись десь трохи далі? Подихати, наприклад, день-два гірським повітрям?

— Знаєте, — відповів режисер, усміхаючись Абакумові по-свійськи, як давньому приятелеві, — я і сам багато думав про це. Гори з дитинства вабили мене прохолодою, тінистими лісами. Я вельми вдячний вам за ідею і з задоволенням змотався б звідси, якби не боявся проґавити той знаменний момент, коли ви знайдете перший камінь на місці розкопок. Пропустивши його, я тим самим рискую втратити службу. Сподіваюсь, ви не бажаєте мені зла.

На відміну од більшості людей, Кантарджієв витримував погляд Абакума. Більше того, сам намагався проникнути поглядом в його очі. «Це людина з міцними нервами, яка вміє прикриватися словами, наче ширмою», — подумав Абакум.

— Хто навчив вас робити фокуси? — спитав він раптово. І додав з посмішкою — Я маю на увазі ваші карти і мотузочки.

Тільки тепер Асен трохи збентежився і відвів очі.

— У мене є родич-ілюзіоніст, — відповів він. — Ви знаєте факіра Румі?

— Так, чув про нього, — кивнув Абакум.

— Це мій двоюрідний брат, — зауважив Асе.

— І все-таки поїдьте кудись на прогулянку на день-два, — стиха, але з притиском сказав Абакум. — А про знаменний момент не турбуйтесь. Це трапиться не раніше, ніж через три дні.

День був жаркий, душний, і Абакум ліг у густу високу траву.

— Три дні, кажете? — спитав Асен і теж ліг у траву. — Чудово! Я, здається, все життя мріяв про ці три дні. Треба поблукати десь. Але погляньте, яке небо, яка чудова синь! Хіба не чудово?

— Дивуюсь, що факір Румі — ваш двоюрідний брат, — промовив Абакум, кинувши погляд на синяву і позіхнувши. — Факір Румі з північно-західної Болгарії, з Відінського округу, а ви — типовий південний житель. Б'юсь об заклад, що ви звідкись з-під Пазарджика або Чирпана. І за зовнішністю, і за говором ви типовий південний житель. Говорите, наприклад, «тріябва» замість «трябва».[12] А у Відінському краї взагалі кажуть «трябва». За літературною вимовою теж треба говорити «трябва» а не «тріябва». Звук «і» перед «я» — ось що вас видає. Крім того, в уродженців північно-західної частини країни, як правило, каштанове або русяве волосся і біла шкіра. А ваше волосся кольором нагадує першосортний дьоготь, та й шкіра у вас смуглява. Руки наче в каменяра, хоч і досить витончені за формою. Отже, факір Румі не може бути вашим двоюрідним братом.

Асен виплюнув травинку, яку жував, і глибоко зітхнув.

— Це справді так, — промовив режисер. — Але навіть коли б він і був моїм братом, довелося б відмовитися од нього, бо ваші доводи надто сильні. До речі, я вжив слово «двоюрідний брат» у переносному значенні. Румі — розумний хлопець, і ми з ним великі приятелі.

— Цей «хлопець» щонайменше років на двадцять старший за вас, — зауважив Абакум.

— Саме тому я і вчусь у нього.

Абакум уважно подивився на Асена.

— Ви мені починаєте подобатись, — сказав він.

— Дуже радий, — посміхнувся Асен. Він вийняв з кишені записну книжку і перегорнув кілька сторінок. — Я особливо дорожу знайомством з такими людьми, як ви. Клянусь, я ще з дитинства відчував найщирішу повагу до вчених. У цій записній книжці прізвища і адреси не менше двох десятків видатних учених, з якими я знайомий особисто. Чи не дасте мені свою авторучку, щоб я зміг записати і вашу адресу?

— О, не завдавайте собі клопоту, — промовив Абакум. — Я не маю нічого спільного з видатними вченими.

— І все ж, — наполягав Асен. — На пам'ять.

1 ... 49 50 51 ... 70
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки» жанру - 💙 Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки"