Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Пристань Ескулапа, Едмунд Нізюрський 📚 - Українською

Читати книгу - "Пристань Ескулапа, Едмунд Нізюрський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пристань Ескулапа" автора Едмунд Нізюрський. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 73
Перейти на сторінку:
людина, пане! Я скажу вам усю правду, пане поручику, тільки відпустіть чоловіка!

— Будь ласка, говоріть, — мовив Журка.

— Я скажу вам правду. Це я знайшла ту річ на столі в пекарні. Я підсипала квочку і щоранку ходжу в пекарню годувати її. У вівторок заходжу, дивлюсь, а на столі лежать якісь папірці в жовтій обкладинці. А я знала, що ви розпитували, чи не бачив хто у покійного пана професора таких папірців. Я так і обімліла. Глянула, а тут і ви саме йдете алеєю. «Боже мій, — думаю собі, — не інакше, як до мене». З того страху, пане, я все кинула в піч і підпалила. Обкладинка не загорялася, то я кинула її в теплицю.

Потім, як ви прийшли, я хотіла прибрати її, але обкладинки вже не було. Думаю — то мій старий узяв. Питаю: «Ти взяв?» — «Узяв», каже. «Нащо вона тобі?» — «Зробив устілки для чобіт». — «Дурний ти, — кажу. — Чи тобі розум відняло, це ж робота покійного Містраля. Зараз же викинь усе». Він злякався і пішов, щоб викинути. Але це такий недотепа, — у топку вкинув! А я ж йому казала, що воно не горить. Ух! — погрозила вона чоловікові.

— Ходімо з нами до пекарні! — наказав Журка.

У пекарні ми знайшли купку попелу з паперу доброго сорту, клапті обгорілих аркушиків.

— Так, це той рукопис, — промовив я.

— Темнота! — заревів Журка. — Навіщо ви це зробили? Треба ж було з усім прийти до нас і розповісти щиро, що трапилося.

— Хіба ж би ви повірили!.. — Мацьошекова витерла очі.


* * *

Від брами до нас, тримаючи в руці заклеєний сургучем пакет, поспішав командир взводу Драбек.

Журка швидко розірвав пакет і переглянув лист.

— Ну, звичайно. Безумовно, ціаністий калій.

— У паперовій салфетці?

— Всюди. В собачих трупах, у салфетці, в пудрениці Протоклицької.

— В пудрениці Протоклицької? — скрикнув я. — Іполите, чи ми не підходимо, часом, до фіналу? Пальці на скляній баночці з піаністам калієм… Отрута в пудрениці… Образа доктора Протоклицької на Містраля… може, навіть ненависть, — міркував я вголос.

— Помста відхиленої жінки, — стомлено додав Журка.

— Смієшся?

— Ні, чому ж. У цій справі мене вже ніщо не здивує. Ліпи далі свої мелодраматичні припущення. Це дуже захоплююча історія. Після смерті Міхала я ніяк не можу про неї забути. Все так просто! Спілка: Йонаш і Протоклицька. Отрута у снотворному порошку, приписана Містралю. Міхал щось догадується. Можливо, навіть за стуку є спільників під час якоїсь інтимної розмови. Ті бояться, що він їх зрадить. Під час обіду Йонаш відвертає увагу присутніх, навмисно розбиваючи вазон з квітами, а Протоклицька сипле ціаністий калій з пудрениці в кухоль Міхала. Кілька крупинок падає на паперову салфетку… А може… може, пані доктор струшує їх туди свідомо, щоб викликати думку про самогубство. Як бачиш, проста справа. Може, навіть занадто проста, як на мій погляд. Яблуко прямо само падає в рот, — зневажливо скривився Журка. — Тільки мене не візьмеш на такі речі. Розумієш, я не люблю нахабства. А тут якась свиня нахабно намагається переконати мене, що Йонаш і Протоклицька — вбивці. Але скажи мені, Павле, чи ти наважився б всипати отруту сусідові по столу?

— Мабуть, ні.

— От бачиш. Це було б страшенно по-дурному. А вбивця Містраля не дурний. Це ми обидва чудово знаємо. Ось чому це, — Журка ткнув пальцем у протокол, — мене мучить, а не тішить.

Я на хвилину замислився.

— А може б, ми пішли шляхом відбору? Якщо ти виключаєш Касіцу, а тепер ще й Йонаша і Протоклицьку…

— Ох, не розумієш ти мене!.. — перебив Журка. — Я нікого не виключаю. Але все це… не те… Розумієш, «не той мазок», як любив говорити мій знайомий художник.


Розділ XXIII

Ми стояли з професором на терасі. Касіца скаржився Трепці на поручика Журку.

— Цього молодого поручика, мабуть, якийсь ґедзь укусив. Це ж не метод, — говорив він збуджено, — так залякати дітей, щоб вони тікали з дому. Погрожувати старій людині беззаконним обшуком і арештом? Ці методи продовжують дуже погану традицію, капітане.

— У поручика Журки тут дуже невдячна праця, — намагався Трепка заспокоїти Касіцу. — Ви всі відмовляєте нам у своїй допомозі… Не хочете бути відверті з нами, не довіряєте нам.

— Міліціонер повинен володіти своїми нервами, бо інакше він не може працювати в міліції, — гримів Касіца. — А відносно довір'я, то я сумніваюся, щоб методи поручика Журки викликали довір'я до міліції. А це що таке? — перервав раптом професор.

Я нахилився і підняв із землі паперового голуба.

— Це знову ті шмаркачі, — сказав я, — кинули на нас голубом.

Професор Касіца збіг з тераси. В кущах навпроти майнула й одразу ж зникла червона сорочка якогось малюка. Я дивився на паперову іграшку в руці і раптом відчув, що серце у мене зупиняється.

— Капітане, — прошепотів я, — гляньте-но! Це ж аркуш із рукопису!

Трепка взяв папірець і швиденько надів окуляри. Це був аркушик формату учнівського зошита, списаний дрібним, з круглими буквами, почерком Містраля.

— Справді, — кашлянув Трепка. — Ну, це може заспокоїти нашого друга Журку. Ви впізнаєте цей аркушик? — звернувся він до схвильованого Касіци. Професор витріщив очі.

— Це з праці про агранулоцитоз… — сказав він страшенно здивований.

— Рукопис твору «Дзета», — додав Трепка.

Я повідомив про це Журку. Той, до краю збуджений, вибіг з дому.


* * *

Головною алеєю до нас ішла Галінка, ведучи за руку малого хлопчика. Вона була в легкій сукні, яка чудово підкреслювала стрункість її фігури. Ще здалеку Галінка посміхалася до нас.

— Я привела вам малого втікача. Він дуже розкаюється і

1 ... 49 50 51 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пристань Ескулапа, Едмунд Нізюрський», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Пристань Ескулапа, Едмунд Нізюрський» жанру - 💙 Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Пристань Ескулапа, Едмунд Нізюрський"