Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » На визвольних стежках Европи, Микола Дейчаківський 📚 - Українською

Читати книгу - "На визвольних стежках Европи, Микола Дейчаківський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На визвольних стежках Европи" автора Микола Дейчаківський. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 54
Перейти на сторінку:
був ні позиція, ні опозиція, але, звичайно, мав виразні свої погляди.

Спортом я тоді не міг займатися, хіба часом ходили ми на змагання "Яна". Весь вільний час я використовував на підготовку до іспитів. Я мав так звані зондертерміни: коли підготувався до якогось предмету, то їхав до Мюнхену на іспит, а потім готувався до наступного. Усіх предметів було десять.

У шпиталі, крім лікарів-українців, були й інші, не завше до нас прихильних національностей; один із них — досить строгий мадяр др. Штерба. Щоб виправдати там свій побут, я перебув дві операції. Спочатку др. Мриц зробив мені тонзилектомію, і це дало мені сяке-таке право майже місяць пробути в шпиталі як пацієнтові. А потім зробив він мені ресекцію скривленої перегородки носа, що теж виправдувало мій дальший побут. 19 грудня 1949 року закінчилися мої іспити, після чого я почав працювати в лябораторії шпиталю — як асистент доктора Дорофеєва. На тій посаді я працював майже рік, поки не виїхав до Америки в листопаді 1950 року.

ЕМІҐРАЦІЙНІ РЕФЛЕКСІЇ

Оглянувшись на своє минуле можу сказати, що еміґраційні роки в Німеччині були вершком мого футбольного росту. Може б мені вдалося досягти й вищого рівня, якби я був десь у таборовій дружині, котра мала добрі умовини, тренера й більше часу на тренінґи. В УССК-у, на жаль, тих догідних умов майже не було. Та все таки й те, що кількох нас з УССК-у вибирали до різних репрезентацій, як і моя участь у досить добрій німецькій дружині, свідчило, що ми були на відповідному рівні.

У той час наша преса не мала фахових репортерів, які б належно оцінювали поодиноких грачів, і поза тією фразою Стася Кравчишина — "найкращий на грищі" ніхто не писав — чому, не вказував на специфічні сильні чи слабкі сторони моєї чи когось іншого гри.

Коли пробую оцінити себе, важко мені сказати, чому я був добрим грачем. Якщо мова про мої фізичні атрибути, то я був досить важкуватий, мав криві ноги. Славко Ляшевич казав, що мені слід поліційно заборонити з такими кривими ногами ходити по Мюнхену в коротких баварських штанцях. Я ніколи не був блискучим техніком, я не мав сильного стрілу, здебільша я грав короткими подачами і навіть, коли вкрай треба було, я не міг подати дуже довгого м'яча. Пригадую собі, як одного разу Закалужний, котрий жадав від мене довшої подачі, а вона до нього не дійшла, крикнув до мене: "Ну, ти криваку, не можеш трохи дальше копнути того м'яча?" Моя ліва нога не була на рівні з правою, хоч я й грав завжди на лівій половині. Хоча я мав скорий зрив до м'яча, але на тільки перших кілька кроків, бо на довгий біг я був повільний. На мою думку, моїми сильними прикметами було передусім відчуття позиції на грищі. Знаю, що через мою сторону проходило менше акцій противника. Виглядало, що я знав, як уставитися до м'яча. Крім того, я був твердий, ніколи на грищі не стояв, а був завжди в русі. Я був добрий "головкар". Не був еґоїстом і вмів співпрацювати зі своїми співзмагунами.

В різних місцях своєї розповіді я згадував поодиноких грачів УССК-у чи інших дружин. На цьому місці хотів би ще згадати видатніших членів нашої репрезентації та пізнішої реґенсбурзької "Січі". Переді мною знімок нашої збірної — змагання з Мадярщиною в Реґенсбурґу. На ній Стасьо Ходань — капітан, Микола Касіян — воротар, а потім слідують за порядком (здається, по висоті) Горський, Медведчук, Закалужний, я, Лютак, Куцан, Гарасим, Ясьо Мікльош і Савка. На жаль, на тому знімкові не має однієї з найвизначніших постатей українського футболу, того, хто в той час сповняв функцію тренера нашої репрезентації, того, кому опісля довелося активно включитися в фінальних змаганнях у гру нашої дружини і в останніх двох змаганнях проти поляків і литовців бути вмілим керівником нашого нападу — а ним був уже покійний Володимир Кобзяр. Його ім'я було мені відоме, коли я був ще малим хлопцем у Ямниці. Він був тоді змагуном леґендарної для нас "Руси", дружини "літаючих учителів". Я з захопленням читав про нього в нашій пресі і не снилося мені, що коли-небудь я буду мати щастя його особисто пізнати, та ще й грати з ним в одній дружині. Володимир Кобзяр був постаттю високої кляси, як футболіст і як людина. Він був джентельменом як на грищі, так і поза грищем. У той час він був значно старший за нас, і, річ ясна, його фізичні спроможності не були вже як колись, але це він надробляв своєю доброю технікою, опануванням м'яча, великою рутиною, а передусім великою здібністю керувати нападом, його продуманими подачами і випусками своїх співнападників, з яких вони легко здобували ворота. Сам він мав добре відчуття, де бути в догідній позиції, щоб точним, сильним стрілом здобути ворота. Ми всі ставилися до нього з великим респектом; я особисто завжди звертався до нього не інакше, як "пане Кобзярі" навіть пізніше, коли стрічалися в нього в Гантері, грали бріджа і попивали коньяк. Його передчасна смерть в нещасливому випадку була ударом для української громади і для мене особисто.

Другим респектованим членом дружини був Стасьо Ходань — це був змагун старшої школи, твердий, серйозний, з добрим характером, на нього можна було в усьому покластись.

Микола Касіян був стилевим воротарем. Був добрий при високих м'ячах, гарно презентувався. Деколи був, може, трохи м'ягкий, не досить рішучий. У загальному був веселий і добрий товариш.

Горський і Стефко Лютак, обидва буковинці, вихованці чернівецького "Довбуша". Горський був грізний нападник, а зокрема, бувши високим на зріст, славився як добрий головкар у підворітних ситуаціях. Лютак був дуже завзятий помічник, хоч і тихої вдачі, неголосний на грищі і поза ним.

Ясьо Мікльош, про якого я вже згадував, був твердий, спритний оборонець, хоч був низькорослий, але коренистий, розбивав ворожі атаки, як таран. Зударитись

1 ... 49 50 51 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На визвольних стежках Европи, Микола Дейчаківський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На визвольних стежках Европи, Микола Дейчаківський"