Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Чорна рада, Куліш П. 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорна рада, Куліш П."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чорна рада" автора Куліш П.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 56
Перейти на сторінку:
Сердюк, - на радах так уходились.

- Ох, на радах, на радах! - мимрить Брюховецький. - По­слу­жив я козацтву щирою душею, а як-то мені козацтво послу­жить!


- І, пане ясновельможний! Про що ви турбуєтесь! - сказав ко­зак Сердюк. - Та ми за вас усі голови положимо!


- Голови! - бурчить Іванець. - Було б з мене й одної голо­ви, якби хто зумів її положити, щоб довіку не встала.


Усміхнувсь Петро Сердюк да й думає: «Підтоптавсь, під­топтавсь пан гетьман!»


А він іде, тяжко ступаючи, справді мов п'яний; далі знов про­бовкне деяке слово, і все на Сомка наворочує, чи не до­гадається Сердюк; а Сердюкові Петру ще таки невдогад. Як же почали вже зближатись до замкового будинку, то Брюхове­цький і каже:


- Чи бачиш ти, Петре, коло стані, при самій землі ві­кон­це? Там сидить у мене вельможний Сомко, що гордував ко­лись усі­ма, і не було йому рівні на всьому світі. Як тобі зда­є­ться се диво?


- Диво велике, - каже Петро Сердюк, - нічого сказати. Слу­­жить вам добре фортуна, пане гетьмане.


- Отже я розкажу тобі щось іще дивніше. Ось слухай ли­шень, братику, який мені сон сьогодні перед світом сни­вся. Зда­ється, йшов я п'яний додому, от до сього будинку, й при­йшов, і ліг спати, і виспавсь, і проснувсь ранком - про­снувсь, аж мені кажуть, що вночі чудо велике створи­лось: Сомкові миш голову одкусила! Як тобі здає­ться, Пе­тре? Проти чого сей сон мені приснився? Коли б ти мені сей сон одгадав, знав би я, як тобі оддячити.


Загадавсь козак, далі, помовчавши, й каже:


- Що ж, пане гетьмане? Себто проти того, щоб запоро­жець перекинувсь пацюком?


Обняв Іванець Петра Сердюка за сі слова. Далі, вві­йшо­в­ши до світлиці, зняв з руки щирозлотий перстень да й ка­же:


- Оця каблучка всякого переверне в такого пацюка, що про­­береться хоч скрізь дванадцятеро дверей, куди треба. Ві­зьми, надінь, ніде тебе не зупинять. Що ж ти одступаєш, наче од лихого зілля?


- Того одступаю, - каже Сердюк Петро, - що хоч низовець на всяке характерство здатен, да за таке ще зроду в нас ні­хто не бравсь! Прощай, пане гетьмане! Може, з хмелем і твій сон пройде. Оставсь Брюховецький, як остуджений.


- Е, - каже, - так, мабуть, правда сьому, що кажуть: зроду-зві­­ку козак не був і не буде катом! - і почав ходити по сві­т­лиці.


Походив, походив.


- Чорт знає які, - каже, - забобони! Буцім не все один біс, чи за­давити яку погань на раді, чи шпирнути ножем під бік у глибці!


Ще поміркував трохи, ходячи.


- Мабуть, - каже, - що не все одно!.. Чом же ось я сам не пi­ду з їм розправитись!.. Поки Сомко був Сомком, я ставав на його смiливо, а тепер мене якийсь острах бере...


Знов почав походжати мовчки.


- Казна-як доля чоловiка ворочає! Чом же оце нема в мене сили до закiнчання? Була сила свiт на свій лад по­вер­нути, а те­пер ось шпирнути ворога ножем боюсь... Що ж, як на Мо­ск­ві зроблять не по-нашому? Гроші гроши­ма, бояре боярами, а цар - душа праведна...



XVII



Мізкує собі ледачий Іванець, ходючи по світлиці, аж ось уві­йшов вартовий:


- Якийсь чоловік має про негайне діло ясновельможного спо­вістити.


Дозволив гетьман позвати перед себе. Увійшло якесь опу­да­ло. На голову насунув кобеняк, тілько очі видно, а сам у ши­рокій семрязі; на спині чималий горб. Брюхове­цький сам не знав, чого злякавсь; так уже грішна душа йо­го триво­жи­лась.


- Хто ти такий?


- Той, кого тобі треба.


У Йванця пішов мороз поза спиною.


- Кого ж, - каже, - мені треба?


- Тобі треба такого, щоб заворожив на впокій Гетьман­щину, бо он усюди, кажуть, купляться круг панів люде та ком­по­нують, як би Сомка на волю визволити; та й ніже­нські мі­ща­не шепотять про Сомка, як жиди про Мусія.[61]


- Що ж ти за чоловік?


- Я чоловік собі мізерний - швець із Запорожжя, та як по­шию кому чоботи, то вже других не треба буде.


- Як же ти заворожиш Гетьманщину?


- А так. Піду тілько та розкажу Сомкові твій сон; зараз усе і вти­хомириться.


- Дияволе! - скрикнув Брюховецький. - Звідки ти мій сон зна­єш?


- Од усатого пацюка знаю.


- Буде ж тому пацюкові!


- Угамуйсь, пане гетьмане, на сю годину; лучче подумай, як од свого ворога скоріш одкараскатись, щоб через тебе та й усім нам не було - сьогодні пан, а завтра пропав.


Довгенько помовчав Брюховецький.


- Одкрий, - каже, - голову; я подивлюсь, чи не нечистий спра­вді до мене присусіджується.


- Нечистому багацько діла й по монастирях, - одвітує той да й одкинув відлогу.


Брюховецький аж одшатнувсь:


- Кирило Тур!


- Цить, пане гетьмане! Буде й того, що ти знатимеш, хто був Сомкові катом, - каже Кирило Тур і накривсь ізнов від­логою.


- Невже ти оце візьмешся за таке діло? - питає Брюхове­цький.


- А чому ж? - каже. - Хіба в мене руки не людські?


- Ти ж, кажуть, був трохи свій із Сомком!


- Так, як чорт із попом. Я вже давно на його чигаю, і в Києві - сам здоров знаєш - трохи не доказав йому дружби. А наші ду­ндуки подякували мені киями. Отака в світі правда!


- За що ж ти на його злишся?


- Я то вже знаю, за що! У мене своя приключка, а в тебе своя. Я в тебе не питаю, не питай і ти в мене. Не гай мене, па­не ясновельможний, та коли хочеш, щоб я тобі подяку­вав за сотницький уряд, що настановив мене сотником, скажи мені тілько, як до його добратися.


- От як, - каже. - Візьми ти оцей перстень. Пропустять те­бе з ним, куди схочеш.


- Гарна каблучка, - каже Кирило Тур. - Ще й сагайдак із стрі­лкою на печаті вирізано.


А Брюховецький:


- Се, коли хочеш знати, той самий перстень, що покійний Хме­льницький зняв у сонного Барабаша. Я сам їздив із сим знаком і в Черкаси до Барабашихи. Покійний гетьман по­да­ру­вав мені його на пам'ятку.


- Еге! - каже Кирило Тур. - Що то з доброї руки подару­нок! Так от він на добро й здався, - да й вийшов із світлиці.


Іванець сам провів його за двері, а він йому шепче:


- Лягай спати, не

1 ... 49 50 51 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорна рада, Куліш П.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорна рада, Куліш П."