Читати книгу - "Герцог і я, Джулія Квін"

Вона почула шум коліс по гравію і, підійшовши знову до вікна, розрізнила карету, що віддалялася в бік стайні. Зчепивши руки, вона пройшла кімнатою до дверей, приклала до неї вухо. Вниз вона зараз не спуститься. Нехай Ентоні думає, що вона заснула або, принаймні, лежить у ліжку і переживає про те, що сталося.

Він обіцяв, що нічого не розповість матері. Звичайно, якщо та без нього не почула про те, що відбулося. Її пізній приїзд говорить про те, що цього не сталося, але, можливо, якісь чутки, нехай пошепки, почали поширюватися. А шепіт, як відомо, має здатність швидко перетворюватися на гучні гуркіти.

Дафна розуміла, що, зрештою, доведеться все одно щось пояснювати матері, яка рано чи пізно, неясно або в подробицях почує про те, що сталося. Суспільство намагатиметься допомогти їй у цьому.

Найбільше Дафні зараз хотілося нездійсненного: щоб, перш ніж мати дізнається що-небудь — напівбрехню або чисту правду, — її дочка була б вже з повним на те правом названа нареченою герцога Гастінгса.

Цей результат і був би найвірнішим і безпомилковим для того, щоб зупинити дуель. Щоб та не могла відбутися. Це врятує всіх — і Саймона, і Ентоні. І її. Так, і її…

Колін мало не навшпиньки просувався до дверей кімнати Дафни.

Мати вже рушила в ліжко, Бенедикт пройшов до кабінету до Ентоні, вони там розмовляють про щось. Його це не цікавило. Він хотів зараз же побачити Дафну, поговорити з нею без зайвих свідків.

Колін тихо постукав у двері, з-під яких пробивалося світло: отже, Дафна ще спить. Двері відчинилися раніше, ніж він відірвав від неї руку, — сестра стояла на порозі.

— Як добре, що ти прийшов, — прошепотіла вона. — Я так хотіла поговорити з тобою, думала сама піти до тебе.

— Мені теж треба поговорити з тобою, — відповів Колін.

— Проходь швидше.

Вона зачинила за ним двері, пройшла до свого нерозібраного ще ліжка, сіла на нього.

— У мене серйозні неприємності, Колін.

— Знаю, — відповів він.

Кров відхилила в неї від обличчя. — Знаєш? Що саме? Сідай.

Він лишився стояти. Обличчя було серйозне, стурбоване.

— Пам'ятаєш мого приятеля Макклесфілда? — спитав він.

Вона кивнула. То був молодий граф, якого її мати представила їй два тижні тому. Того вечора, коли вона зустріла Саймона.

— Макклесфілд бачив, як сьогодні ти з Гастінгсом заглибилася в сад.

У неї перехопило подих.

— Справді? І він…

Колін не дав їй домовити:

— Він сказав про це тільки мені, Дафно, нікому більше. Я у ньому впевнений. Він мій давній друг. Але якщо вас бачив, то могли бачити й інші. Мені здалося, леді Данбері дивно дивилася на мене, коли ми розмовляли з Макклесфілдом.

— Вона теж бачила? Боже!

— Я не стверджую цього, сестро. Але чому б їй не прогулюватися зі своїм ціпком саме в цей час по саду?

— Так, вона не виносить задуху. Їй там нецікаво. — Дафна струсила головою. — Але не в її характері, як мені здається, поширювати всілякі чутки, тим більше якщо вони можуть завдати комусь шкоди.

— Ти так думаєш? — З сумнівом запитав Колін. — Цей дракон, як його називають…

— Вона дракон, мабуть, але не пліткарка. І поговорила б спершу зі мною. Щоправда, я одразу поїхала після нашої прогулянки.

— З ким?

— З Ентоні, звичайно. — Дафна помовчала, перш ніж спитати у Коліна:

— А що він, твій друг… що він бачив?

Брат з підозрою дивився на неї:

— Що означає твоє запитання?

— Тільки те, що я сказала. — Дафна вже не могла приховати в голосі ні занепокоєння, ні роздратування. — Що він бачив?

Колін сів у крісло і повторив:

— Він бачив лише те, що я сказав. Як ви з Гастінгсом зникли в одній з алей саду.

— Це все?

Питання прозвучало майже зухвало. Колін з ще більшим побоюванням глянув на неї.

— Хочеш сказати, що було щось? Що ж там сталося, чорт забирай?

Нерви у Дафни не витримали, вона затуляла обличчя руками.

— О, Колін! Я в такому скрутному становищі!

Він схопився з місця і почав ходити по кімнаті, поки Дафна приходила до тями. Лише після того, як вона відібрала руки від обличчя, витерла очі і повернулася в його бік, він досить різко промовив:

— Тепер, коли ти вже досить пожаліла себе, можу я розраховувати, що дізнаюся нарешті, що саме відбувалося між тобою та Гастінгсом у цьому чортовому саду, чорт його забирай?!

Дафна з гідністю випросталась:

— Не розмовляй зі мною в такому тоні, Колін! І не звинувачуй у надмірній жалості до самої себе! Так, я засмучена, але виключно через те, що завтра вранці може загинути людина.

Колін знову впав у крісло.

— Час від часу не легше! Про що ти говориш?

Дафна почала розповідати, опускаючи деякі подробиці, як, наприклад, що саме побачив Ентоні і через що прийшов до такого сказу. Вона була впевнена: навіть те, що вони з Саймоном знаходилися удвох у темній алеї саду, викликало б точно таку реакцію.

Свою розповідь вона закінчила словами:

— А тепер між ними відбудеться дуель, і Саймона буде вбито.

— Чому Саймон? — було схвильоване, але природне питання.

Вона з сумним подивом зиркнула на брата: як він не розуміє?

— Тому що він не стрілятиме в Ентоні. Я знаю… Готова присягнутися. — Голос її урвався. — А Ентоні в сказі. Він не відступить.

- І що ти думаєш робити, сестро?

Вона стиснула руки.

— Не знаю… Я нічого не знаю! — з відчаєм вигукнула вона. — Навіть де відбудеться дуель. Але я мушу… мушу зупинити їх!

Колін за участю подивився на неї:

— Не думаю, що ти зможеш.

— Я зобов `язана! — крикнула вона. — Я не можу сидіти, втупившись у підлогу, коли він… Саймон… буде