Читати книгу - "Герцог і я, Джулія Квін"

Він думав, вона не буде дивитися на нього або принаймні зневажатиме його, але в її погляді було очікування. І виклик. Готовність захищати себе та його. Так йому, принаймні, здавалося, і він захоплювався нею — такою.

— Даффі, - почав він невпевнено, не знаючи, чи зможе висловити те, що хоче, і чи будуть мова і горло підмогою йому чи стануть його ворогами. — Даффі, — повторив він твердішим голосом, — повірте, справа зовсім не в вас… Якби я вирішив… міг… ви були б першою… єдиною… Повірте цьому… Але шлюб зі мною зруйнував би ваше життя, бо… Бо… я не можу дати вам те, чого хочете… що вам потрібно… І життя випливало б із вас по краплині щодня, а я… Мене вбивало б те, що я це бачу.

Він дивився на неї, і вона не відводила очей.

— Ви не можете завдати мені болю, — прошепотіла вона і здригнулася. — Тим паче смерть… Ні!

— Я кажу правду! — вигукнув він. — Це не гра словами. Вірте мені!

В її очах була все та сама теплота, участь.

— Я вірю, — сказала вона. — Але ж і ви довіряйте мені.

— Я й хочу цього! — майже простогнав він. — І знайте одне. Я вже казав: у мене в думках не було і немає завдати вам образи.

Вона мовчала так довго, що, здавалося, перестала дихати. Ентоні теж не говорив жодного слова. Нарешті, не дивлячись на брата, Дафна сказала:

— Я маю швидше поїхати додому.

Ентоні знову обійняв її за плечі.

— Так, йдемо звідси. Тобі треба лягти в ліжко, випити трохи бренді.

— Я не хочу бренді! — по-дитячому, але рішуче сказала вона. — Мені треба подумати.

Саймон чекав, що у відповідь на це чи не примхлива заява піде чергова відповідь з боку Ентоні, і дуже здивувався, коли той пробурмотів миролюбно.

— Звичайно, звичайно, Дафно.

Так кажуть зі свавільними, але обожнюваними дітьми.

Саймон дивився, як вони віддалялися.

Ось вони вже зникли в темряві алеї.

Розділ 11

Щорічний бал у леді Троубрідж у Хампстед-Хіті, що відбувся цієї суботи, став, як завжди, приводом для нових чуток і пліток.

Ваш автор простежив, як містер Колін Бріджертон старанно танцював із усіма трьома сестрами Фезерінгтон (не одночасно, зрозуміло), хоча було б чималим перебільшенням стверджувати, що він був вдячний за це долі.

Зате Найджел Бербрук був помічений доглядаючим за якоюсь молодою дівчиною — не міс Дафною Бріджертон, — що, сподіватимемося, свідчить про те, що з вищезгаданою кандидатурою він благополучно розлучився.

Що ж до самої міс Бріджертон, вона рано покинула гостинний будинок леді Троубрідж, і її брат Бенедикт повідомив усім допитливим, що в неї розболілася голова. Однак ваш автор помітив її, ще коли вона розмовляла зі старим герцогом Мідлторп і, треба сказати, виглядала при цьому абсолютно здоровою.

«Світська хроніка леді Уїслдаун», 17 травня 1813 року

Звичайно, Дафна не могла заснути, і, можливо, її брат мав рацію, пропонуючи їй випити трохи бренді.

Вона безперервно міряла кроками кімнату, домашні туфлі залишали світлі сліди на густому ворсі біло-синього килима, який встилав тут підлогу з ранніх років її дитинства. Сліди швидко зникали, чого не можна сказати про думки, що тіснилися в її голові. Думки були розрізнені, незрозумілі, але одне було безперечно: майбутню дуель між Саймоном і її братом треба зупинити! У що б то не стало!

При цьому вона усвідомлювала, наскільки це важко. З кількох причин: по-перше, чоловіки бувають уперті, як віслюки, коли мова заходить про справи честі та поєдинки, тому ні Саймон, ні Ентоні не приймуть її втручання. По-друге, вона не має уявлення, де ця проклята дуель має відбутися — про місце зустрічі не йшлося ні в саду леді Троубрідж, ні коли вони з Ентоні їхали додому. Мабуть, брат надішле зі слугою записку з викликом, і швидше за все за Саймоном буде право вибору місця. Здається, так свідчать дуельні правила, в яких Дафна не зналася.

Зупинившись нарешті біля вікна, вона відсунула важку портьєру і поглянула в темряву. Потім з деяким полегшенням подумала, що її мати та інші брати ще не повернулися з балу, і, отже, можна майже з повною впевненістю сказати, що ні її обійми з Саймоном, ні наступної сцени за участю Ентоні не бачив ніхто зі сторонніх, бо, якби ці чутки розійшлися там, на балу, мати негайно примчала б додому в страшному розладі і хвилюванні.

І мабуть, єдина шкода цього тривожного вечора була завдана її розірваній на шматки сукні, але не честі.

Проте зараз її найменше турбували питання зганьбленої честі. Головне — не допустити дуелі. А оскільки одній їй було впоратися не під силу, потрібні помічники. Але хто може, крім двох братів? Тільки вони — Бенедикт та Колін.

Однак перший, вона майже впевнена, одразу прийме бік Ентоні. Дивно, якщо цього не станеться.

Що стосується Коліна, той, звичайно, теж стане говорити, що Саймон повівся образливо і заслуговує на кулі, але Дафна зуміє його умовити прийняти її сторону і спробувати відмовити старшого брата від дуелі.

Потім її думки перекинулися на Саймона. Він теж хоче стрілятися, хоче своєї смерті… Боже, але чому? І взагалі про що він говорив? Що хотів сказати? Яку таємницю відкрити? Ймовірно, щось пов'язане із батьком. Як дивно він розмовляв зі старим Мідлторпом. Вона й раніше не могла не помітити — щось його точить зсередини. Якісь демони орудують у душі. Він уміє це приховувати, проте вона неодноразово навіть під час звичайної розмови або жартівливого пікірування звертала увагу на безнадійний вираз, який раптово з'являвся в очах у Саймона, який досить швидко зникав, але вона встигала його помітити. Це було помітно, і коли він розмовляв з іншими, а вона спостерігала за ним.

То хто ж їй допоможе? Напевно, хоч як дивно звучить, тільки сам Ентоні. Адже що б не сталося в саду леді Троубрідж, її брат не