Читати книгу - "Герцог і я, Джулія Квін"

— Я люблю його.

Колін метнув на неї суворий погляд.

— Навіть після того, як він відкинув тебе?

Вона вперто нахилила голову.

— Навіть після цього. І, будь ласка, не вважай це за сентиментальну дурню. Я знаю, він потребує мене. І теж любить мене.

Колін тихо запитав:

— Якщо правда те, що ти говориш, чому ж він не погодився на пропозицію Ентоні про весілля? Замість дуелі?

— Не знаю чому, Колін, і не можу цього пояснити. Тут якась таємниця. Але впевнена, — голос її зміцнів, — одна частина його істоти… його душі хоче цього, а інша… інша — ні… Розумію, що говорю дивні речі. Але якби ти бачив на той момент його обличчя, то погодився б зі мною. Мені здається, він більше боїться за мене… Намагається вберегти… захистити…

Колін задумливо дивився на неї.

— Я не знайомий з Гастінгсом так близько, як Ентоні… — сказав він. — Або як ти… Але я жодного разу не чув жодного натяку, жодного слова про те, що з ним пов'язана якась таємниця. І потім… — Він ненадовго замовк, потім продовжив м'яким тоном:

— Ти впевнена у його почуттях до тебе? Чи не можуть вони бути плодом твоєї уяви?

Дафну не образило його питання — вона розуміла всю непереконливість своїх аргументів. Але для себе знала, що має рацію, серце не могло обманювати її.

— Я не хочу, щоб він помер, — тремтячим голосом сказала вона. — Це найголовніше і найважливіше зараз.

Колін відповідно кивнув і поставив ще одне запитання:

— Чи не хочеш, щоб він був убитий, чи не хочеш, щоб у цьому була твоя провина?

Вона піднялася на трохи тремтячі ноги.

— Думаю, тобі найкраще піти зараз звідси, Колін. Я не вірю, що це ти міг поставити подібне запитання.

Він не рушив з місця. Потім підійшов до неї, взяв руку.

— Я допоможу тобі, Даффі, - сказав він. — Ти ж знаєш, я готовий зробити для тебе будь-що.

Вона обійняла його і дала нарешті волю риданням, що довго стримувалися.

Через півгодини її сльози остаточно висохли, а думки стали яснішими. Їй потрібно було поплакати: дуже багато накопичилося в душі болю, тривоги, збентеження, занепокоєння. Просто агресії. Тепер з більш ясною головою вона зможе вірніше досягти своєї мети.

Колін пішов поговорити з братами, він розумів, про що ті розмовляють, сховавшись у кабінеті в Ентоні. Напевно, той пропонує Бенедикту бути його секундантом. А його, Коліна, завдання зараз — випитати у них, де має відбутися дуель. І Дафна впевнена, Колін зможе це зробити. У нього вистачить розуму і, якщо треба, хитрощів.

Прийшовши до цього висновку, вона почала переодягатися, вибравши старий костюм для верхової їзди. Найменше вона хотіла в цей тривожний ранок плутатися в спідницях, оборках і стрічках звичайної сукні.

Короткий стукіт у двері змусив її здригнутися, хоча вона чекала цього стуку. Увійшов Колін, який теж змінив вечірнє вбрання на дорожній.

— Ти все дізнався, Колін?

Він кивнув головою.

— У нас не так багато часу, Дафно. Думаю, ти хочеш бути на місці дуелі перш за все?

— Звісно. І якщо Саймон прибуде раніше, можливо, я зможу переконати його погодитися на шлюб.

Колін відсахнувся здивовано.

— Дафно! Як ти можеш так говорити? Адже ця людина…

Вона прикрила йому рота рукою.

— Перестань, Колін! Я намагаюся зараз відкинути самолюбство і думати тільки про життя та смерть. Про можливу смерть цієї людини з моєї вини… Нехай непрямої… Більше я ні про що думати не хочу! — Вона притупнула ногою.

— Але… — розкрив було рота Колін, проте вона не дозволила йому домовити:

— Прошу тебе, не треба слів, які можуть перешкодити мені думати так, як я думаю зараз! Я боюсь. Боюся сумнівів, які завадять виконати те, що я винна… Заради життя Саймона!

— Якби він тільки знав, кого може отримати у твоєму обличчі… — з незвичною для нього ніжністю промовив Колін і додав зовсім іншим тоном:

— Я, здається, готовий убити його!

Пропустивши повз вуха слова брата, Дафна сказала:

— Пора йти.

Дотримуючись обережності, вони вибралися з дому.

Саймон направив коня широкою алеєю Ріджентс-парку, що був донедавна місцем королівського полювання. Вони домовилися з Ентоні зустрітися на світанку в найдальшій частині парку, відомої йому по колишніх прогулянках. Можна було вибрати для дуелі ближчий до їхнього житла Гайд-парк — у таку рань навряд чи хтось їм завадить, але тут надійніше…

Він подумки вимовив це слово і посміхнувся. Надійно померти? Хіба не однаково де? Тим більше, що йому не доведеться, якщо навіть хтось дізнається, відповідати за свою участь у оголошеній поза законом дуелі.

Йому спало на думку, що померти таким чином не робить великої честі — це не лише незаконно, а й як би точніше висловитися? — Нерозумно. Проте іншого шляху нема. Він завдав образу і словом, і дією жінці зі свого кола і повинен відповідати за це, розплачуватись за наслідки.

Він знову посміхнувся: за те, що її поцілував. Він не міг, не зумів стриматися, хоч знав, розумів, до чого це може призвести. Ось і привело…

Наближаючись до наміченого місця, він уже здалеку помітив, як туди під'їхали і почали поспішати Ентоні та Бенедикт. Їхнє густе волосся майоріло від ранкового вітерцю, обличчя були похмурими.

Зупинивши коня неподалік них, він стрибнув на землю.

— А де ж секундант? — спитав Бенедикт. Саймон махнув рукою:

— Не став нікого турбувати.

— Але як же? — Бенедикт був незадоволений, — Дуель неможлива без секундантів з обох боків!

Саймон знизав плечима:

— Не бачу потреби. Ви привезли пістолети? Я довіряю вам.

Ентоні, що дивився кудись убік, повернувся і підійшов до нього.

— Я не хочу цього, — сказав він.

— У тебе немає вибору, — відповів Саймон.

— Він у тебе є. Ти можеш одружитися з моєю сестрою. Мабуть, ти не відчуваєш її любові, але, я знаю, вона тобі подобається.