Читати книгу - "Не моя проблема, Наталия Згама"

- Добре.

Відмовити ніяк не вийде, адже ми живемо разом та мені й не хочеться. Внутрішній голос нагадує, що Джеймс чогось не домовляє. Пам'ятається, що з його авто все було в порядку, але уточнювати не стану.

Переодягаюся швидко, і повертаюся назад.

- Ти сьогодні зайнята?

- Не дуже. – боюсь, що він запропонує провести час разом, як тоді, а я не зможу відмовити. Я сумую за ним. Той тиждень, коли я його уникала, був неприємним.

- Ми могли б порепетирувати танець. Часу лишилося зовсім мало, а ти тікаєш від мене постійно. Мені не хочеться провалити іспит.

- Ми добре вивчили кроки – ти його не провалиш.

- Емілі, мене не влаштовує посередній результат.

Зупиняюся на світлофорі, кидаючи погляд у бік свого настирливого супутника.

- Ти правий. Звичайно порепетируємо.

І він знову переміг.

Приїжджаючи додому, я знову переодягаюся, щоб зручніше було тренуватися, чекаю поки до мене у вітальню вийде Джеймс. Ми давно вирішили танцювати тут, оскільки приміщення є найширшим.

Гра в розглядування, і хто кого сьогодні переможе триває, коли хлопець міцніше ніж зазвичай притискає мене до себе. Його руки стискають мої стегна трохи нижче дозволеного, а наш танець здається гарячим. У тому стилі, який ми вибрали – це лише плюс, але для мого серця та витримки – серйозне випробування.

Найскладнішим на сьогодні стає наша підтримка. Справа не в техніці, а в тому, що я маю застрибнути на хлопця, обхопивши його ногами і прогнутися назад. Коли я це роблю, Джеймс утримує мене, не відводячи погляду, і ми на мить завмираємо. З затримкою в часі, прогинаюсь назад, потім тільки приходжу до тями, зістрибуючи з нього. На щастя, наш танець закінчено.

- Що ж, це було добре. – каже Джеймс.

Я стою до нього спиною, не поспішаючи повертатись. На моєму обличчі зараз написано, наскільки мене вибили його відверті дотики з колії. Наш номер до іспиту готовий, а я більше не можу. Для Джеймса це ігри, звичайні дражнилки, а я божеволію щоразу, коли він наближається до мене.

Не відповідаючи, вилітаю з вітальні, добігаю до своєї спальні та закриваюся на замок. Молюсь лише про те, щоб він не пішов слідом. Весь клубок накопичених емоцій вибухає саме цієї миті. Мені хочеться все довкола трощити і кричати. Я такого не зроблю тому, що цей будинок не мій, а грошей на відшкодування збитків у мене немає. Тільки сльози ринули річкою по щоках. Сповзаю спиною по дверях на підлогу. Ця прохолода, що йде від дерева, має мене остудити. Тільки вже пізно щось змінювати, адже я розумію причину власної дивної поведінки останнім часом, своїх не виплеснутих емоцій… Я відчайдушно і безповоротно закохалася у цього хлопця з медовим відтінком очей…

Далі довелося продовжувати так само. Мої будні проходили відсторонено та блякло. Я ні з ким не спілкувалася, на автоматі виконувала свої завдання, а фотосесію з Джеймсом відтягувала максимально, наскільки це було можливо. Лукас став переживати про мій стан і пропонував зробити перерву. Всі подруги наполягали, щоб я відпочила, тільки мені не хотілося. Та я не могла. Джанет на мене розраховувала, а після її останніх зізнань мені хотілося забрати її з дому батька. Я більше так не можу. Мені лише хочеться наблизитися до нашої мети, зробити операцію сестрі і жити з нею окремо від усіх, зупинивши нарешті цю божевільну гонитву за грошима.

Коли настав день демонстрації нашого танцю, я намагалася повернути на обличчя посмішку. Викладачі насамперед оцінюватимуть техніку, настрій та вибір стилю. Сьогодні мені було байдуже, як би не намагалася показати протилежне. Джеймс мені не дошкуляв, але в його очах я теж помічала тривогу. Він хвилювався за мене. Тільки мені це мало що дає – не можу дивитися на нього. Кілька разів, виходячи з навчального корпусу, я бачила Крісту, що стояла біля нього, і в мені прокидалося невідоме раніше почуття огиди до неї.

- Гей! Ти як? – вирвав мене з меланхолійних думок Джеймс. – Зараз наш вихід, але я боюся, що з таким настроєм ми не впораємось.

- Упораємося. Пішли.

Виходячи на танцмайданчик, зрадницьке тіло реагувало по-своєму на тіж самі дотики. І я посміхалася. Всередині мене все кричало про те, що я така далека від усього бажаного, але на обличчі була необхідна посмішка. Я звикла грати ролі на камеру, що робила й зараз. Мене навіть не скувала, як завжди, напруга, я просто віддалася танцю і довірилася партнеру. Лише один раз… лише один танець…

Музика закінчилася, дурман розвіявся. Я вирвалася з обіймів Джеймса, коли нам перестали аплодувати, і пішла за лаштунки. Хлопець знову погнався за мною, а я прискорила крок.

- Та перестань же тікати від мене постійно!

Різко зупиняюся. Визнання у симпатії ось-ось вирветься з мене, коли я помічаю Крісту, що йде в наш бік.

Джеймс встиг схопити мене за руку, але я вивільнилася.

- Тебе шукають. – сказала хлопцю, киваючи у бік дівчини, та вибігла з університету.