Читати книгу - "Не моя проблема, Наталия Згама"

Звичайно ж, приїхавши додому, я поспішаю втекти до себе в кімнату. Щоб відволіктися від пекучого танцю з Джеймсом, переглядаю оголошення з орендою житла. Як би це було здорово - жити окремо, мати свій куточок, де тебе ніхто не стане контролювати, а твоє серце не підстрибуватиме в грудях щоразу, коли твій красивий сусід проходить повз тебе.

Стук вхідних дверей повідомляє про прихід Джеймса. Сьогодні він повернувся рано – практично водночас зі мною.

Загортаюся в плед по шию і сідаю в крісло навпроти вікна. Погода встигла зіпсуватися: почав накрапувати дрібний дощ, що загрожував ось-ось перерости у справжню зливу. Небо стало темно-сірим, а вдалині блиснула блискавка. Добре, що сьогодні я не працюю. Повинна б, але не хотіла робити нову фотосесію з Джеймсом, а Лукас поки що не має нових замовлень, адже цього тижня ми все виконали.

На мій подив, кроки хлопця лунають прямо за моїми дверима. Якщо він постукає, то відправлю його кудись подалі. Хочу побути сама. Тільки Джеймс входить без стукоту.

- Можна було не вламуватись!? – обурено бурчу, але мій голос звучить мляво, а не роздратовано.

- Ні, не можна. Інакше б ти мене не впустила.

– Саме так! Мені хочеться побути наодинці.

- Не хочеться.

Хлопець нахабно підходить до вікна і стає навколішки прямо переді мною, щоб зазирнути у вічі. Я відвертаюсь. Ненавиджу, коли люди бачать мене в такому жалюгідному стані.

- Ем, розкажи, чому ти мене уникаєш?

Гучно фиркаю, і начхати, що це не культурно.

- А то ти не знаєш!

- Запитую - значить не знаю!

Він кладе руки з боків на підлокітники. Тепер я у нього в пастці.

- Ти постійно тусуєшся з Крістою, хоча паралельно намагався до мене підкочувати, причому не один раз! Я втомилася тобі говорити, що не хочу грати в такі ігри! Що ще не зрозуміло? Ти ж сам казав, що не зміниш своєї поведінки стосовно друзів, а ця вискочка – одна з них. Говорити більше нема про що - йди звідси!

Хлопець зітхає, але не відводить від мене погляду. Я хочу, щоб він відвернувся, дав мені вільно дихати.

- Тобі не варто тримати все у собі.

- Ось і не тримаю! Я висловилася! Годі вже мене переслідувати, я не твоя здобич.

- Господи, Емілі, ти все розумієш неправильно. Все не так.

- Третій раз у казку про те, що між вами нічого немає, я не повірю.

- Я тобі все поясню, тільки згодом. Повір мені, будь ласка! Мені боляче бачити твій теперішній стан. Ти сама на себе не схожа, і мені здається, що ти ображена не тільки на мене, а в тебе щось сталося.

- Моє життя тебе аж ніяк не стосується. Дякую за занепокоєння, а тепер йди.

Джеймс підводиться на ноги.

– Сьогодні вечірка у мого товариша.

- Не смію затримувати.

Цього разу його не розвеселила моя впертість - мабуть я насправді виглядаю паршиво.

– Я хотів запросити тебе. Можемо піти туди разом. Нас буде небагато.

- Ні, дякую.

- Ти не можеш весь вечір киснути одна вдома.

- Це мій вибір. – уперто знизую плечима. Я можу провести цей вечір із подругами, але мені не хочеться.

- Що ж…

Джеймс відходить до дверей, скидає з себе взуття, потім повертається. Цього разу він сідає на ліжку і бере мій ноутбук.

- Що ти робиш?

- Вибиратиму для нас фільм на вечір.

- Ти ... тобі треба на вечірку. - Я в повній розгубленості від його поведінки.

- Ну, ти не хочеш іти зі мною, а я не маю наміру залишати тебе одну в такому похмурому настрої. Оскільки ти не бажаєш виходити з дому, ми подивимося якийсь фільм. Чи ти знову проти? - Він піднімає на мене погляд, де тепер блищать іскорки веселощів. Він точно знає, що я здамся. І я здаюсь. Майже.

- Я не люблю гучних вечірок.

- Там будуть лише мої друзі. Це не така тусовка, як завжди буває у студентів. Все пристойно.

Віриться в це насилу, але Джеймс, як завжди, не залишає мені вибору. Він чудово знає, що я не хочу залишатися з ним наодинці, і, можливо, навіть підозрює про те, як на мене діє його присутність поруч.

- Добре. Я одягнусь і можемо йти.

- От і відмінно. - Він відставляє ноутбук і схоплюється з ліжка. – Чекаю на тебе біля машини.

Хлопець виходить, а я розмірковую над тим, що мені тепер надіти. Не дуже хочеться морочитися щодо цього. Але тут мені спадає на думку зовсім інше – а Кріста теж буде там? Може я даремно погодилася? Не хочу проводити час у компанії, де буде вона. Сподіваюся, Джеймс про це подумав… хоча яка йому справа до таких дрібниць? Якщо там буде Кріста, я просто повернуся додому і все.

Одягаю обтягуючі джинси та червоного кольору топ. Вирішую трохи підфарбувати очі і нанести рум'яна на щоки, щоб не виглядати такою блідою. На ноги теж одягаю прості кросівки. Вигляд у мене аж ніяк не ошатний, але цілком пристойний. Хоча, в принципі, я й так не знаю, що носять на вечірках. Мені вони видаються зборищем розпусти, де море алкоголю, а студенти витворяють все, що їм заманеться. Я жодного разу не була на подібних заходах, і не дуже хотілося.

З легким хвилюванням виходжу до машини Джеймса. Він уже чекає на мене на сидінні водія, і я займаю місце поряд з ним.

-Ти маєш гарний вигляд.

- Я виглядаю жахливо, але дякую за спробу зробити мені комплімент.

- Це не так. Ти завжди виглядаєш чудово. Просто трохи сумно.

Куточок моїх губ сіпається в кривій посмішці.

- Поїхали вже. Страшно уявити, куди ти мене збирався вести, але я готова.

- Ого. Кажеш, ніби я тебе везу на страту. Розслабся. Там насправді буде лише кілька людей. Я голосно висловився, назвавши це вечіркою.

Ми рушили в дорогу, практично не розмовляючи. Добре, що машина перед виїздом стояла в гаражі і ми не встигли промокнути йдучи до неї. Дощ уже лив, як із відра, а на небі не було видно жодного просвіту – все заволокло густими хмарами.

Ми повернули в провулок, не доїжджаючи до центру міста, і там зупинилися. Навколо височіли багатоповерхівки. Не можу уявити, щоб хтось закочував вечірку в подібній квартирі, де будь-який сусід міг поскаржитися на шум.