Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

Ніч була в самому розпалі, але часу в Аркха залишалося не так вже й багато. Він знову пірнув у темряву, щоб виринути вже з іншого боку порталу – біля родового замку його сім’ї. Він повинен повідомити своїм рідним про те, що знайшов свою  єдину.

- Мама точно зрадіє, -посміхнувся Аркх.

Вона вже давно виносить йому мозок своїми мріями про онуків.

-Я знаю стільки дрібних капостей, а поділитися ними мені й нема з ким. Ваш батько дуже серйозний і важливий, щоб займатися цим разом зі мною.

Недарма серед  ельфів ходили чутки,  що Сельфіди якшаються з  демонами. Саме його матуся і була демонесою. Свого часу батькові прийшлося докласти багато зусиль на те,  щоб  ельфіська родина прийняла народжену в Темному Світі. Та й на те, щоб  демони прийняли до свого кола ельфійського лицаря знадобилося не мало часу.

Аркх згадав свого батька – суворого ельфа та могутнього воїна. Грізний Ульфік уже багато століть очолював рід сильфідів. Його міцності  та магії побоювалися голови всіх верховних кланів. Родичи-демони зігравали в цьому не останню  роль. Велика Доля  та його обрана демониця, що з’єдналася з ним синім полум'ям, обдарували Ульфіка трьома дітьми – двома синами та лапочкою донькою.

Щойно увійшовши до замку, Аркх зупинився як укопаний – слуги гасали, мов шалені, кругом стояв такий нестерпний шум і гам, наче хтось насмілився їм війну оголосити. Десь вдалині голосно віддавала метушливі накази мати. На широкому балконі, пліч-о-пліч, але з спантеличеними і розгубленими обличчями стояли батько і старший брат. Вони синхронно – то вліво, то вправо крутили головами, проводжаючи поглядами слуг, що заклопотанопоспішали, і ніби не розуміли: а чому раптом такий кипиш?

-ААААркх, - пролунало за спиною.

Він ледве встиг обернутися і розставити руки, як на нього з розбігу налетіла і повисла в обіймах чорнява фурія. Чорні очі виблискували бурштиновими блискавками, гарні чуттєві губи розтягнулися в захопленій усмішці. Тонкі, як у породистого скакуна, ніздрі роздмухувалися і тремтіли. - Я така щаслива!!!

- Що трапилося? – у раптовій тиші запитав Аркх.

Слуги завмерли, і як зачаровані дивилися на парочку, що обіймалася, і чомусь посміхалися. Батько на балконі голосно і досить зневажливо пирхнув. Але навіть знизу Аркху було добре видно, що його очі світилися якимось дивним задоволенням. І навіть Грант – його суворий старший брат – послав йому з балкона поблажливу і ( може, Аркху здалося?) співчутливу усмішку. І тут з’явилася мати.

-Мила, відпусти брата. Він же не може дихати від  твоїх  обіймів.

Мила фурія зістрибнула з Аркха і ніби темний вихор десь помчала.

- Помчала повідомити подруг, що їхнім мріям настав повний обломс, - реготав Ульфік, проводжаючи ніжним поглядом улюбленицю - дочку.

Мати урочисто підійшла до сина, поклала долоні йому на плечі і нетерпляче засинала запитаннями:

-Хто вона? З якого роду? Родовий камінь нас уже сповістив. Я так рада за тебе! Нас уже чекають? Зранку ми готові виїжджати.

- Мамо, - зрозумівши причину переполоху і миттєво заспокоївшись, усміхаючись відповів Аркх. - Я не знаю, хто вона, але вона тобі сподобається. І тим більше, що вона зовсім не схожа на нашу Міллі.

- Ну, слава Темряві. Це хороша новина, - підтримавши жарт сина, Маріелла подивилася вслід дочці, що втекла так швидко.

- Шось я не зрозуміла,  як це ти не знаєш, хто вона така? Скільки ж їй років? Хоч це тобі відомо?

- Сьогодні їй виповнилося п'ятнадцять, - відповів Аркх і грізно глянув на балкон, на якому в голосному сміху зайшовся батько.

А погляд Гарта став ще більш співчутливим, і навіть губи його розтяглися в ледь помітній уїдливій усмішці.

– Ми не шукаємо легких шляхів. Чи не так, Аркх? – витираючи сльози від сміху, запитав Ульфік сина. – Я вже сповістив вождів нашу роду і завтра ми зустрінемося із сім'єю твоєї нареченої. Але ж ти розумієш, що шановний рід не відпустить з'єднану в твій дім у такому ніжному віці? До речі, мати права – що за сім'я нас так ощасливила?

Миттю посерйознівши, Аркх відсунув матір, що й досі так ніжно обіймала його, і став підніматися до чоловіків.

-А ось про це нам треба поговорити. Боюся, мені буде конче потрібна Ваша допомога.