Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

Через кілька годин троє лицарів магічного світу все ще задумливо сиділи в особистих апартаментах Ульфіка. Голова роду недолюблював тронний зал, тому якщо не було потреби в офіціозі, а саме до таких він і відносив сімейні наради, вважав за краще справи сім’ї та роду  обговорювати у своїх особистих покоях.

- Отже, що ми маємо? – задумливо промовив Ульфік, ліниво почухаючи заплетену в кіску бороду. Він  щойно вислухав розповідь сина,  правда,  дещо скорочену. - Наречена з невідомого роду,  до того ж з родини, що явно приховується від інших. Доречи,  ти впевнений,  що матір твоєї дівчини -  ельфійка?

- Вона схожа на ельфійку,  але її магія занадто слабка. Я її ледве відчув. Думаю  це тому,  що вона не чистокровна. Або її магію не розвивали з дитинства.

- Або й те,  і інше разом.

- Так,  можливе й таке.

- А в твоїй нареченій? Ти відчуваєш магію?

- Вона ще занадто молода. Ти ж знаєш,  в жінок вона може спати дуже довго. До того ж, мені байдуже,  батько,  сильна вона магиня,  чи ні. Її обрала для мене доля. І я теж  обрав її. Просто прийміть це як даність.

- То ж хіба я заперечую,  сину? Твоєї  власної крові буде досить,  щоб  народити обдарованих онуків.  До того ж  я вважаю, що її сім’ю  потрібно приєднати до нашого роду. Не годиться,  щоб  беззахисна жінка з дітьми жила бозна  де.

- Не думаю,  що вона погодиться,  тату. Вона зустрічала мене так,  начебто я чимось погрожував їй. Мені навіть здалося,  що вона не роздумуючи кинулась би на мене,  зроби я ще хоч один крок.

- То не важно,  що вона собі думає. Її донька з’єднана з моїм сином священним вогнем. І ми попіклуймося про безпеку дівчини, а поки не буде визначено їхній рід, саме ми несемо відповідальність за всю  їхню  сім’ю. Не відкладатимемо на завтра – висуваємось у путь сьогодні. Як би своєю вчорашньою появою ти їх не злякав.

Жоден з  присутніх  не заперечив Ульфику. Аркх  був радий, що мала буде зростати коло нього. Він  і дійсно не міг  уявити собі,  як би тепер жив без  неї. Ось і зараз. Пройшло всього декілька годин,  як він розлучився з  дівчиськом,  а його нутро вже зводить від тривоги та суму за нею.

Гранта ж  мучили зовсім інші думки. Десь у світі причаїлася і його обраниця. Де він тільки її не шукав. І в Темному світі,там, де правили  демони, оборотні,  дракони й інша нечисть. І серед  людей. А минулого місяця, вже занурившись у відчай по самі вуха,  він нарешті з’явився до батька Тамарі. Ще б трішки,  і рудий нестерпний ельф познайомився б з  його кулаками. Грант вважав,  що саме через  батька молода жінка втекла. Свою  провину в тому,  що трапилося,  він категорично не визнавав. Від  душі помучивши Гранта, старий все ж сказав ельфові,  що жінка жива. Ще й якось єхидно подивився на нього,  наче знав щось таке,  чого не знав сам Грант.

-Це все, що ти хочеш знати?

-Чому я не можу її знайти? Де шукати?  Ви можете мені допомогти?

-Якщо вона не хоче,  щоб  її знайшли,  то ніхто її  і не знайде. Вона успадкувала від своєї матері лісову магію. Ти знав,  що твоя обрана більше лісова відьма,  ніж  ельфійка? Вона майже не володіє моєю  магією. А от з  силами природи вміє  домовлятися не гірше,  ніж  її матір-мавка.

Лісова відьма? Мавка? Грант був у шоці. Єдине,  про що він думав,  зустрівши того рокового дня свою  обрану,  це про ласе жіноче тіло. Тільки й думав, як би заклеймити її своєю  аурою,  щоб  кожен,  хто тільки наважиться підійти до неї,  розумів -  вона його,  Грантова обраниця.

А тепер виявляється, що від  ельфів в його Тамарі були лише ельфійські вуха. Маленькі, дивовижно акуратні,  але все ж  таки ельфійські. І якщо вона дійсно хоча б на половину, хоча б на чверть мавка,  жодне дерево,  жоден кущ  не видасть її,  не розповість про її місцезнаходження. Вітер розвіє  у вирії її запах,   дощові краплі приховають  хоч який  магічний слід. Хіба що… до лісового царя звернутися? В цій ситуації, мабуть,  тільки він  і допоможе.

Батькові слова раптом привернули його увагу.

- Дивно все це. Мені відомо лише про один випадок, коли безслідно зникли ельфи – але там йшлося про особу тільки жіночого роду. Ох вже ці дамочки, - і старий сильфід покосився у бік щільної оксамитової ширми.

Сини розуміючи хмикнули – така вже була їхня мама. Жодна важлива подія чи розмова не пройдуть повз її увагу – вона завжди знайде приховане таємне віконце чи ширмочку – але обов'язково буде в курсі всіх сімейних справ. Ось і зараз вона сиділа, як мишка, за щільною ширмою і переварювала почуте. А чоловіки робили вигляд,  що не підозрюють про її присутність.

- А ти певен, що хлопчисько нашого роду? – недовірливо перепитав Ульріх. - Прийдеться використовувати родовий камінь, щоб визначити його батька.

- Я в цьому певен, - відповів Аркх. - У його жилах тече наша магія. Але й без цього цілком зрозуміло – він типовий сильфід. Він  навіть дивно схожий на нас.

Троє чоловіків піднялися, всі, як один, високі, не по-ельфійські могутні, дуже схожі один на одного і рішуче рушили до виходу.