Читати книгу - "Варта у Грі. Артефакти Праги, Наталія Ярославівна Матолінець"

— Ну, я теж не можу гарантувати, що Варта не розіб'є тобі голову, коли почує цю захопливу історію, тож ми поквитались, — осміхнувся Златан, відчуваючи непевність свого захисту. А ще дикий азарт. Переважно — через зілля підсилення, придбане у Брусінки на додачу до тієї круглої суми, яку він дав відьмі за порятунок Варти. Він пообіцяв стільки ж, якщо відьма дізнається, хто продав отруту Віславові, проте глава молодшого шабашу лукаво мружила очі й знизувала плечима.

Викрадачі прийшли, як Лукаш і попереджав. Златан зруйнував пута на руках супутника, щойно помітив трійцю в залі. Трійця теж помітила їх. На вигляд вони були людьми — і маг уже шпетив себе за те, як купився на зовнішність і довго думав, що ж це за магія така, що це за сила.

«Ти колись чув про те, що Вартові можуть „здирати тіні“?» — написала Варта вдень. Він чув. У контексті легенди, однієї з багатьох. Легенди про часи, коли магії у світі було більше, відповідно й роботи у тодішніх Вартових вистачало. Адже вони часто стикалися зі створіннями, про яких краще дізнаватися виключно з легенд. Не наживо.

— Кров Горачеків, — голос одного зі створінь звучав зловісно, коли вони втрьох наблизились до їхнього столу. — Та носій щитів, — тепер троє повернулися до Златана. — Цікаве товариство. Чи кров Горачеків має новини для нас?

Маг сподівався, що зацікавленість чи тривога створінь дадуть йому секундну фору. Під моторошними поглядами чех розкусив капсулу з зіллям підсилення, яку ховав під язиком, і перехилився через стіл, стискаючи потік часу в одній тремтливій точці, поки ніхто — ні Лукаш, ні трійця — не встиг зреагувати.

— Розкажіть-но мені все про своїх замовників та ці викрадення... — Златанові пальці зімкнулися на кістлявому зап'ясті.

Світ довкола загуготів, пробуджуючи заразом нудоту, запаморочення й оніміння в пальцях.

Суперники не звикли коритися чаклунській магії, але сила судді спрацювала, випередивши все, що могли протиставити тіньові. Тож вони заговорять. О, вони заговорять... Нехай потім і зітруть це все, коли його вміння відступить перед їхнім. Нехай так. Але перш ніж це станеться, зіграє наступний козир.

Розділ 10

Страшна любов на продаж

Тінь так і не прийшла ввечері, щоб супроводжувати Варту до відьом. Наступного ранку чаклунка не змогла додзвонитися до Златана. Хоча вимкненим телефоном чех уже не міг її здивувати, але тривога всередині не мала під собою логічного підґрунтя. Вона просто була, закорінена надто глибоко. Як і страх, який викликали невідомі викрадачі, варто було зіткнутися з ними віч-на-віч.

Дівчина нарешті відчувала в собі достатньо сил — не в найкращій формі, але день та дві ночі в ліжку точно допомогли стерти сліди невдалої смерті. Павутина відгукувалася на накази ще трохи мляво. Та дотик до власної сили заспокоював.

Варта випила останню порцію зілля, яке занесла надвечір Брусінка, критично зиркнула на синці довкола очей і збиралася була вже смикнути Желібора, аби дізнатися, чи доставили фальшивий артефакт до Праги. Проте дрібне стукотіння у двері зірвало її плани.

На порозі стояла миловидна дівчина зі слабкою аурою та усмішкою в очах, що визирали з-під світлої гривки й брунатного капелюшка а-ля 20-ті.

— Доброго дня! Ви, мабуть, панна Тарновецька. А я до пана Богуміна, — випалила вона.

— Доброго дня. Пана Богуміна немає вдома, — відповіла чаклунка недоброзичливо, пригадуючи, що бачила чеха в компанії оцієї дівчини кілька днів тому, біля мосту Легії.

— А де ж він? — безмежно глибокі очі безмежно чорної барви безмежно мило округлилися. — Пан Богумін сказав приходити просто сюди, якщо він сам не зазирне до мене вчасно...

«Та ти мене добити хочеш, падлюко», — подумки пробурмотіла дівчина до Златана.

— Слухайте. Я не знаю, про що ви там домовлялись. Але його немає, а я сплю.

Дівчина подивилась на Варту уважно, а тоді відступила на крок назад.

— Зрозуміло. Я думала, ви знаєте, — вколола незнайомка з тим же милим виразом на лиці, і Варта вирішила, що, навіть убиваючи когось особливо жорстоким методом, дівчина усміхатиметься, як травневе сонечко.

— Ні, можете мене просвітити.

— О. Так... Що ж, приємно познайомитися, панно Тарновецька. Можете звати мене Прірвою, — дівчина, чиє ім'я нітрохи їй не личило, простягла Варті руку, а тоді акуратно переступила через поріг. — Думаю, мені краще бодай у кількох словах пояснити вам, чому панові Богуміну необхідно дотримуватися режиму. Ви зможете його змотивувати краще за мене, — великі круглі очі оцінювально подивилися на Варту і примружилися. — Ви ж його...?

— Краще звіть мене Вартою, — відрізала чаклунка. — Чаю?..

***

Несподівана гостя трохи пролила світло на Златанові зникнення, так звані проблеми зі здоров'ям та раптові зриви, але почуте ще більше заплутало Варту. Як і той факт, що клятий чех мовчав про все це.

— Пан Богумін не хотів, щоб ви переймалися чи звинувачували себе, — безапеляційно повідомила Прірва. — Чи щоб жаліли його.

— Він сам себе пожаліє, коли я з ним поспілкуюся, — сліпуче усміхнулася Варта, несвідомо перекривлюючи гостю.

Але, зі слів Прірви, пропускати зустрічі з нею «пан Богумін» не мав звички — бо розумів їхню вагомість. Тож, коли гостя пішла ні з чим, тривога ще більше затопила Варту. Врешті вона вирішила скористатися Златановою порадою і звернутися до Амброза.

— Досі не з'явився? Я вже думав, куди його понесло, що він навіть не відповів на новини про Кузу.

— Амброзе, — Варта змусила себе заспокоїтися. — Мені здається, зі Златаном щось сталося.

— У мене є маячок від нього, — відказав маг. — Щось би та сповістив. Карафка казала, що бачила нашого Богуміна вчора — з Лукашем. Якби щось сталося, то Горачек вже сто разів сказав би.

— Пане глава, — видихнула чаклунка. — Златан пропустив дуже важливі зустрічі. Якщо з ним щось сталося...

«То як ти вибачиш собі те, що відпустила його самого?» — завила внутрішня темрява, й Варта з острахом піймала себе на думці, що давно не опинялася в ситуації, коли світ знагла зникає через одну-єдину людину. Востаннє такий страх опанував її під час Гри, коли зникла Дикоросла. Але тоді на боці Варти було все: рідне місто, підтримка зусібіч, правила змагання,