Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

— Чому ти так дивно дивишся на мене? — не витримала я.

— Мені подобається колір твоїх очей, — сказав він і знизав плечима. — Вони в тебе дуже красиві. Ніби звичайні карі, але з таким насиченим зеленим відтінком, що робить їх особливими.

— Ти помітив це лише зараз? — Я нахилилася ближче до нього. — Ми вже майже два місяці одружені.

— Я помітив це ще у день нашого весілля, Поліно. Просто сказав про це тільки тепер.

Я усміхнулася та легко сперлася до дверцят. Гордій продовжував дивитися на мене, але я була зовсім не проти. Мені подобався його погляд.

— У тебе теж дуже красиві очі, — чесно прошепотіла я. — Ніколи раніше таких не бачила.

Це було правдою. Мене завжди заворожували його сірі очі, що яскраво виблискували на сонці, наче метал.

— Ну, мені доводилося бачити такі ж очі у свого дідуся.

— Знаєш, якщо ти у старості будеш виглядати так само, як і твій дідусь, то я готова бути твоєю дружиною трохи довше, ніж шість місяців.

Гордій засміявся, і я теж дозволила собі посміятися поруч з ним. Потім, коли ми обоє затихли, між нами з’явилася незручна тиша. Ми просто дивилися одне на одного, і жоден з нас не хотів переривати цей зоровий контакт. Думки постійно змінювалися в моїй голові й зупинилися на тій, де я наказувала собі не прив’язуватися до нього. Це всього лише на шість місяців (уже на чотири з половиною). Як тільки закінчиться термін договору, ми розлучимося. От і вся історія.

Я важко видихнула, опустила погляд і швидко сіла в автомобіль. Гордій же зачинив за мною дверцята.