Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка 📚 - Українською

Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Віщий сон, або Інтуїція" автора Софія Чайка. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 114
Перейти на сторінку:

 

* * *

 

Вони ледь не запізнилися на традиційну «п'ятихвилинку» перед початком робочого дня. Бігли всю дорогу, тримаючись за руки, але біля входу в лікарню Остап зупинився, поправив комір її пальто та тихо запитав:

— Зайдемо разом, чи ти поки що хочеш не афішувати наші стосунки?

Яна затамувала подих при слові «стосунки». Вона розуміла, що питання в Остапа виникло після її вчорашньої реакції на плітки. Невпевненість тривала усього мить. Яна взяла чоловіка попід руку й потягнула за собою.

— Пізніше розберемося.

Вони прибігли в зал для засідань захекані та щасливі, і зрозуміли, що вільних місць немає. Тепер їм з Остапом доведеться стояти на очах у всього колективу. Як не дивно, Яну ця обставина зовсім не турбувала.

Вона зауважила, що Сергій та Дубовський зайняли для неї місце — єдине вільне крісло в залі. Вороний вже помітив її й кинув похмурий погляд з-під брів. Віталік же махнув рукою, пропонуючи приєднатися, але Яна похитала головою. Дубовський щось шепнув Сергієві на вухо, і той кивнув, але більше не обертався. Віталік же продовжував поглядати в їхній бік.

Яна розуміла, що на неї чекає допит, і сподівалася, що до того часу придумає, що сказати. Остап не міг не помітити цієї німої розмови й тихо зауважив:

— Ти впевнена? Може, все ж сядеш поруч з... друзями?

Їй не хотілося залишати його ні на мить, але, можливо, сам Остап...

— Послухай, може, це ти не хочеш, щоб нас бачили разом? Ти вже два рази про це запитав.

— Навіть не думай про таке. Цієї ночі ти стала моєю. Розумієш, що це означає?

— Що ж?

Яна з нетерпінням чекала на відповідь. Вона здогадувалася, що мав на увазі Остап, але хотіла почути це від нього. Одна справа гадати, зовсім інше — знати напевно, щоб не приймати бажане за дійсне.

— Тепер я завжди буду поруч. Принаймні, намагатимуся. Але подумки не покину тебе ні на хвилину.

— Це присягання?

Вона спробувала додати в інтонацію дещицю легковажності, щоб питання пролунало не надто серйозно, проте її голос зрадливо затремтів.

— Можеш вважати й так. Це — моє найбільше бажання.

Яна не знала, що відповісти. Їй хотілося сказати, що це і її бажання теж, але вона стрималася.

Вони підпирали стінку біля самих дверей. Стояли поряд, настільки близько, наскільки це дозволяли пристойності. Остап непомітно обіймав її за талію й малював кінчиками пальців кола, немов залишаючи на шкірі гарячі сліди. Черговий лікар вже почав доповідати про минулу ніч, але Яна постійно відволікалася, згадуючи власні відчуття й очікування. А ще її дуже цікавило, як все це відбудеться наступного разу.

Вона поглянула на чоловіка поруч із собою, і той одразу повернув до неї голову. Легка посмішка на красивих губах, що подарували їй незабутню насолоду, немов обіцяла: наступного разу буде набагато краще.

 

* * *

 

— Ти втратила розум, Яно?

Остап пішов в хірургію, а дві її «тіні» залишилися, і, вочевидь, збиралися зіпсувати настрій.

Ото вже ні!

— Можливо. Ти його знайшов?

— Мені не до жартів, — Сергій зупинив її біля вікна й не давав можливості піти, утримуючи в полоні руку. — Тобі теж потрібно поставитися до того, що відбувається, серйозніше. Забула, як ще вчора ридала?

— До речі, на моїх грудях, — вставив п'ять копійок Віталік, відрізаючи їй шлях з іншого боку.

Вороний неприязно зиркнув у його бік і прошипів:

— Дуб, іди від гріха якнайдалі. Ти свою місію вчора перевиконав.

— Нікуди не піду. Мені теж цікаво.

Сергій закотив очі, але продовжив, вже звертаючись до Яни:

— Так що?

— Я нічого не забула.

— І?

— Що?

— Досить викручуватися! Навіщо ти... заграєш з цим «закордонним» на очах у всіх?

— Ніхто крім тебе не звернув уваги. Всі дивилися на головного лікаря.

— Я звернув, — зронив Віталік.

— От бачиш? Нас вже двоє.

Не так вже й часто Дубовський та Вороний об'єднують свої зусилля. Треба ж такому статися, що саме в цьому питанні між ними панувала одностайність.

— Не треба було махати руками на весь зал, тоді ніхто б не поглянув у наш бік.

Яна сердилася, що друг втручається в її особисті справи — та ще й настільки відверто. Лише думка про те, що він турбувався про неї — вчора й сьогодні, примусила Яну стриматися і не висловитися більш різко.

— Наш?

— І наскільки ви близькі?

Саме ці два, вимовлені дуетом, обурливі запитання стали для Яни останньою краплею в її величезній чаші терпіння.

1 ... 49 50 51 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"