Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Подорож собаки 📚 - Українською

Читати книгу - "Подорож собаки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Подорож собаки" автора Брюс Кемерон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 64
Перейти на сторінку:
це так – не будеш обговорювати? – питала Сі Джей Ґлорію.

– Та родина жахливо до мене ставилася. Ми не матимемо з ними нічого спільного.

– Але це не чесно щодо мене. Я їхня кровна родичка. Я хочу знати своїх предків.

– Я виростила тебе сама, без допомоги.

Я відчував, як смуток огортає Сі Джей, і все ж вона сердилася.

– Я так мало пам’ятаю з часів, коли тато возив мене туди дитиною. Пам’ятаю… Пам’ятаю, там був кінь. І мою бабусю. Ось і все – лише уривки з тих пір, коли мені було років п’ять.

– Так і має бути.

– Це не тобі вирішувати!

– А тепер послухай, – Ґлорія встала, теж сердита. – Ти більше не в школі, і я не дозволю тобі поводитись, як пещене дівчисько. Ти житимеш під моїм дахом за моїми правилами. Зрозуміло?

– Ні, не житиме, – тихо промовив від дверей Трент.

Обидві розвернулись і глянули на нього, коли він увійшов.

– Тебе це не обходить, Тренте, – сказала Ґлорія.

– Обходить. Сі Джей це зараз не потрібно. Вона має уникати стресу. І з вами додому вона не поїде. Її акторська кар’єра тут.

– Ох… не думаю, що коли-небудь стану акторкою, – сказала Сі Джей.

– Отож-бо, – кинула Ґлорія.

– Тоді ти станеш кимось. Можеш робити все, що хочеш. Ти не безпорадна, Сі Джей. Ти маєш усвідомити, що в тебе є сили, – рішуче заявив Трент.

– Про що це ти? – холодно спитала Ґлорія.

– Ти ж мені віриш, Сі Джей? – наполегливо спитав Трент.

– Я… я не можу залишитися, Тренте. Мені нема чим платити…

– У моїй квартирі місця більш ніж достатньо – можеш переїздити до вільної спальні, доки знову не станеш на ноги.

– А як же Лізл?

– А. Лізл. – Він розсміявся. – Ми знову розійшлися. Гадаю, цього разу остаточно, бо я не благатиму її прийняти мене назад. Я нарешті збагнув, що насправді їй подобаються пристрасті: розставання, примирення, знову розставання… Це як наркотик.

– Коли це сталося?

– У ніч перед тим, як ти… закинула мені Макса.

Я помахав хвостом.

– Мені так прикро, що ти мусив переживати це самотужки, а я й не спитала, – сказала Сі Джей.

– Усе гаразд, ти була трохи зайнята, – криво всміхнувся Трент.

– Чи не могли б ми, будь ласка, повернутися до теми обговорення? – спитала Ґлорія.

– Тобто до того, про що ти хочеш говорити? – кинула Сі Джей.

– Ні, я зовсім не це маю на увазі. Я хочу сказати, що ми їдемо в середу. Розпорядження вже зроблені, – твердо сказала Ґлорія.

– Ти маєш бути з тим, хто в тебе вірить. Я, я в тебе вірю. І завжди вірив у тебе, – переконував Трент.

Я відчував, як дужчає злість Ґлорії.

– Ніхто не має права дорікнути мені, що я «не вірю» в мою доньку. Хіба я не підтримувала увесь цей безглуздий переїзд до Нью-Йорка?

– Підтримувала! – відгукнулася Сі Джей.

– Ви маєте поганий вплив на неї, Ґлоріє. Їй треба одужувати. Ви остання людина, яка може їй у цьому допомогти, – сказав Трент.

– Я її мати, – крижаним тоном промовила Ґлорія.

– Ну, так, ви її народили, це правда. Але вона доросла. Коли дитина виростає, вашу роботу скінчено.

– Сі Джей? – спитала Ґлорія.

Я подивився на жінку, котра не зводила очей із Сі Джей, потім на Трента, що дивився на Ґлорію, і нарешті на Сі Джей, яка переводила погляд з однієї на іншого. Ґлорія взялася під боки.

– Ти ніколи мені не дякувала. За всі ті жертви, які я принесла, – злісно кинула вона й розвернулася, щоб піти, але зупинилась у дверях і гнівно зиркнула на доньку. – Я повернуся завтра, а післязавтра ми їдемо, як заплановано. І більше ніяких заперечень. – Вона зиркнула на Трента. – Від жодного.

Я помахав хвостом, оскільки Ґлорія йшла. Я завжди почувався трохи менш напруженим після її відходу.

Коли того вечора ми з Трентом повернулися додому, я спитав себе, чи це тепер новий лад: ми спимо в нього вдома, а потім ідемо до нової кімнати Сі Джей зі слизькою підлогою. Схоже, моя дівчинка віддавала перевагу життю у все менших і менших домівках.

Трент жбурнув мені гумову іграшку, яка шалено застрибала по кухні, і я погнався за нею й приніс йому, а він розсміявся й назвав мене хорошим собакою.

Згодом, коли він нахилився покласти трохи смачного вологого корму поверх сухого мені на тарілку, я вловив металевий, ні з чим не сплутуваний запах у його подиху. Я здивувався, але зробив те, чого мене навчили дуже давно.

Я подав знак.

Розділ 26

За кілька днів після візиту Ґлорії Сі Джей перебралася жити до Трента. Свої речі вона поклала в окремій кімнаті, а дещо з її одягу досі пахло Кросівкою. Нові умови проживання явно виснажували її, адже вона проводила безліч часу в ліжку й здебільшого при цьому бувала сумна, слабка й відчувала біль. Я намагався підбадьорити її, тягаючи їй жувальні іграшки, які Трент постійно приносив додому в маленьких пакетиках, але, окрім як безвільно тримати їх у руці, доки я тягнув за них, гратися Сі Джей була не схильна.

Трент приходив додому щонайменше раз на день, щоб випустити мене.

– Не проблема, я тут одразу за рогом.

– Може, завтра я почуватимуся достатньо добре, щоб вивести Макса погуляти, – казала Сі Джей.

– Не поспішай, – відповідав Трент.

Вони полюбляли грати в гру, коли Трент сидів біля неї й обмотував її руку светром, схожим на мій, а тоді стискав маленький м’ячик. Я чув дивне шипіння, і Сі Джей із Трентом завмирали.

– Добре, тиск досі в нормі, – зазвичай казав Трент.

Коли її светр знімали, він тріщав так само, як і мій. Грати з тим м’ячиком мені не дозволяли, адже очевидно було, що він у Трента улюблений.

Годував мене Трент, і я затямив, що, аби заслужити їжу, я маю подати знак, коли чую дивний металевий присмак у його подиху, що бувало майже завжди.

– Ти часом не молитися зібрався, Максе? – іноді питав він мене.

Я подавав знак, а тоді він казав: «Хороший хлопчик, Максе», – і винагороджував мене вечерею.

– Макс молиться, перш ніж з’їсти вечерю, – сказав Трент Сі Джей.

Я саме спалював енергію, гасаючи по кімнаті, але застиг, почувши своє ім’я поряд зі словом «вечеря». Я вже поїв, але був би не проти, якби Трент захотів пригостити мене ще раз.

– Що ти маєш на увазі? – зі сміхом спитала Сі Джей.

– Присягаюся. Він нахиляє голову й складає лапки разом, наче молитву читає. Це справді мило.

– Ніколи не бачила, щоб він таке робив, – сказала Сі Джей.

– Молися, Максе! – гукнув мені Трент.

Я зрозумів, що маю щось зробити, тож сів та гавкнув. Обоє розсміялися, але смачненького мені не дали – вочевидь, я зробив щось не так.

Коли Сі Джей нарешті встала з ліжка, щоб перейти на канапу, вона ходила дуже-дуже повільно, штовхаючи перед собою щось схоже на стілець, за який дуже міцно трималася. На цьому «стільці» були тенісні м’ячики, однак вона не кидала їх мені, щоб я за ними ганявся. Я сновигав біля неї в захваті, що знову бачу її на ногах, проте вона гучно дихала й не здавалася щасливою.

Трент, однак, дуже зрадів, коли увійшов у двері.

– Ти дійшла до канапи! – з усмішкою привітав він її.

– Так, усього лишень за годину.

– Це справді чудово, Сі Джей.

– Звичайно. – Сі Джей зітхнула й відвела погляд.

Я застрибнув на

1 ... 50 51 52 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подорож собаки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Подорож собаки"