Читати книгу - "Ти нікому не розкажеш, Олекса Мун (Alexa Moon)"

— Тим більше не піду. Я не залишу тебе наодинці з цим відморозком!

— Ти дурень? — випалюю на емоціях. — Я сама розберуся зі своїм відморозком. Але якщо він застане тебе тут, це тільки піділлє олії у вогонь.

— Я не піду!

— Дідько! — висмикую лікоть з чіпких пальців. — Тоді я піду!

Підхоплюю телефон та джинсову куртку забуваючи, що не мені піжамний топ й шорти.
Вилітаю в коридор, ніс до носа стикаючись з Арісом.

— Чому відчинені двері, Софа? — переводить погляд із дверної ручки не мене, здивовано вигинаючи брову: — Куди ти зібралася у такому вигляді?

— До тебе! — скиглю не своїм голосом. Але насправді це правда. Я бігла зупинити його.

— А цей біс що тут робить? — Аріс киває, дивлячись мені за спину.

— Те саме питання до тебе, — випливаючи до дверей, спокійно відповідає Валентин.

Я бачу як Аріса починає трусити, але він стримує себе. Обходить мене та штовхнувши Валика в плече, прямує до дивана.

— Ну, тоді ви поспілкуйтеся, а я почекаю. Поспішати мені нема куди. — Дістає телефон із кишені, перестаючи помічати нас.

Те, що зараз відбувається, не пояснити словами. Навколо літають блискавки, а я впала в якийсь аморфний стан.

— Може, ви обоє дасте мені спокій? — безпорадно розводжу руками.

Не спрацювало. Ці двоє ні на сантиметр не зрушили.

— Або… знаєте… залишайтесь тут! Лише спробуйте заляпати підлогу кров'ю. Перед господинею самі звітуватимете!

Розвертаюсь до виходу та голосно грюкаю дверима, залишаючи хлопців наодинці.