Читати книгу - "Нічний черговий"

— Ми ще нікого не знайшли на роль негідника,— сказала Надін.— Він знімається у двох цікавих епізодах. Один з Прісціллою, другий — з Прісціллою і молодою нубійкою. Це могло б вас трохи розважити.

— Дугласе, вам уже пропонують роботу? — вигукнув Майлз. Його голос, здавалося, мав здатність перекривати навіть шум міського транспорту.— Треба підтримати свої гроші!

— Ви дуже люб'язні, мадам,— сказав я Надін,— але, боюсь, якщо моя мати в Америці усе це побачить...— Мені було соромно згадувати в цій розмові свою померлу матір, але то був найкращий спосіб закінчити розмову.

— У Прісцілли теж є мати в Америці,— заперечила Надін.

— В Америці багато матерів. Але син я один,— зауважив я з ідіотською логікою.

— Згоджуйтесь,— вирішила заохотити мене Лілі.— Я допоможу вам вивчити роль. А найважчі місця ми зможемо пройти в готелі.

— Шкода,— сказав я, глянувши на неї.— Мені дуже хотілося б зайнятися цим. Але мене щохвилини можуть відкликати з Парижа.

Надін знизала плечима.

— Однією з вад у нашому бізнесі,— зауважила вона,— є брак нових людей. Завжди та сама обстановка, ті самі кульмінації. Можливо, ви все-таки спробуєте? У вас щось є — якась прихована сексуальність, як у молодого священика... Хіба не правда, Лілі?

— Абсолютна правда,— погодилась Лілі.

— Чудовий прояв розбещеності,— не вгавала Надін.— Невинний грішник. Новий погляд на речі. Служителі церкви гризтимуть пальці.

— Іншим разом,— сказав я твердо.

— Я попрацюю з вами сама.— І Надін знову подарувала мені свою невинну усмішку школярки.

Два кухлі пива, випиті один за одним, здається, збудили бородатого критика. Він почав жваво розмовляти з Надін по-французькому.

— Філіппе,— попросила Надін,— говоріть по-англійському. Серед нас є гості.

— Ми у Франції,— голосно пробурчав Філіпп крізь свою бороду.— Чому б їм не розмовляти по-французькому.

— Тому що ми, любий, тупі англосакси,— сказала Лілі.— І кожний француз знає, що нам бракує освіти.

— Він дуже добре говорить по-англійському,— мовила Надін.— Дуже добре. Він два роки працював в Америці. Був у Голлівуді. Писав критичні статті для «Кайє дю сінема».

— Вам сподобався Голлівуд? — спитав Фабіан.

— Я його ненавиджу.

— А його продукція?

— Її я теж ненавиджу.

— А французькі фільми ви любите? — запитала Лілі.

— Останнім фільмом, який мені сподобався, був «Бездиханний»,— відказав Філіпп і сьорбнув пива.

— Але ж він вийшов десять років тому,— здивувалася Лілі.

— Давніше,— доброзичливо погодився Філіпп.

— Це був дуже цікавий фільм,— впала в розмову Надін.— І доволі політичний.

— Скільки разів...— Він сердито повернувся до неї.— Скільки разів я казав тобі, що ці два поняття нероздільні.

Він говорив по-англійському з сильним акцентом, але досить непогано. Його очі сяяли. Він був з тих людей, що ладні сперечатись і на санскриті. У мене було таке враження, що заради того, щоб хтось згодився з ним під час суперечки, він готовий вистрибнути з вікна.

— Скажіть мені, друже,— щиро і сердечно мовив Фабіан,— що ви думаєте про наш маленький опус?

— Merde[9].

— Справді? — Лілі видавалася здивованою.

— Філіппе.— застерегла його Надін.— Прісцілла розуміє французьку. Ви не повинні недооцінювати її гри.

— Дарма,— мовила Прісцілла своїм чистим голосом дівчинки, вигодованої справжньою маїсовою кашею.— Я ніколи не сприймала французів серйозно.

— Ми з вами в місті, де Расін поставив «Федру», де помер Мольер,— запалився критик,— де Флобер захищав у суді свою «Мадам Боварі», де після прем'єри «Ернані» на вулицях виникла демонстрація, де вітали Гейне з його віршами, писаними чужою мовою, і де Тургенев знайшов свою другу домівку.— Борода Філіппа наелектризувалася в запалі суперечки, язик зі смаком вимовляв великі імена.— А в наш час у новому виді мистецтва — в кіно — ми, зрештою, маємо «Велику ілюзію», «Заборонені ігри»... А що ми збираємось обговорювати сьогодні? Позбавлену смаку спробу збудити найниціші бажання...

— Ти так говориш, любий,— спокійно зауважила Надін Бонер,— ніби ти надто гарний, щоб спати з жінками. Я можу довести протилежне.

Критик поглянув на неї і махнув офіціантові, щоб той приніс ще пива.

— Що ви мені показали? Злягання з пустопорожньою американською лялькою...

— Cheri[10],— цього разу Надін говорила доволі різко,— хіба ти сам не підписуєш петицій проти расизму?

— Не хвилюйся, Надін,— сказала Прісцілла. Вона саме уминала величезну порцію вершкового морозива, политого зверху шоколадом.— Я ніколи не сприймаю французів серйозно.

Марокканець люб'язно усміхнувся, його знання англійської мови явно бракувало для того, щоб зрозуміти цю високоінтелектуальну бесіду на теми естетики.

— «Зроблено у Франції»,— вів своєї критик,— «написано у Франції», «створено у Франції», «намальовано у Франції». Запам'ятайте,— він жестом обвинувача вказав пальцем на Надін.— Прошу запам'ятати, що це означає Славу! Відданість прекрасному, мистецтву, моменти найвищого натхнення людства. А що означає ваше «зроблено у Франції»? Замилування оргіями?

— Браво, браво! — вигукнула Лілі.

— Англійці тепер також відзначаються легковажністю вдачі,— сказав критик, перехиляючись через стіл і погрозливо наставляючи на Лілі свою бороду.— Імперії більше не існує.

— Слухайте, друже,— приязно мовив Майлз,— вам не здається, що ви, коли можна так сказати, трохи відхилилися від теми?

— Мені здається, сер,— відрубав Філіпп,— що я, коли можна так сказати, нікуди не відхиляюсь. І взагалі, яку тему ви маєте на увазі?

— По-перше, як трохи заробити,— пояснив Майлз.— Наскільки мені відомо, в цілому це не суперечить французькому характеру.

— Але це й не одвічна риса французької вдачі, а прояв капіталізму у Франції. Ми маємо на увазі різні речі, мосьє.

— Гаразд,— лагідно мовив Майлз,— облишмо тему грошей. І дозвольте мені нагадати, що найбільше порнографічних фільмів і... гм... найвідвертіші з них випускають Швеція і Данія, котрі, якщо не помиляюся, мають уряди, складені з соціалістів.

— Скандінави! — пирхнув критик, виражаючи цим своє презирство до північних народів.— Яке знущання над словом «соціалізм»! Чхати я хотів на таких соціалістів.

Фабіан зітхнув.

— З вами, Філіппе, дуже важко мати справу.

— У мене є власні погляди,— сказав Філіпп.— І соціалізм я визначаю по-своєму.

— Подобається нам це чи ні, але ми живемо в країнах, що мають свою історію, свої смаки, свої потреби...

— Чхати мені на країни, де люди дістають насолоду від такого г.., яке ми бачили сьогодні! — І Філіпп замовив ще два пива. В сорок років він буде схожий