Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Список Шиндлера 📚 - Українською

Читати книгу - "Список Шиндлера"

861
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Список Шиндлера" автора Томас Кенеллі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 119
Перейти на сторінку:
ще не вечір.

Він поглянув на доктора Б., який замружився від шуму вигнання, що знову долинув з відстані десь трьох кварталів. Доктор Б. кивнув молодшому колезі, підійшов до маленької замкненої шафи біля стіни палати й вийняв звідти пляшечку синильної кислоти. Доктор Г. якусь мить повагався і став на бік колеги. Так, він міг просто стояти і лишити цю справу докторові Б., розумів-бо, що цей чоловік має силу зробити все сам, не чекаючи підтримки колег. Але Г. подумав, що соромно лишитись осторонь, не взяти на себе бодай частку його тягаря. Доктор Г., хоч і молодший за Б., усе ж таки спеціаліст, мислитель, пов’язаний з Ягеллонським університетом. Він бажав підтримати доктора Б.

— Ну що ж, — мовив доктор Б., швидким рухом продемонструвавши пляшечку Г.

Його слова майже заглушив жіночий лемент надворі, гучні наказові викрики з дальшого краю Юзефінської вулиці. Доктор Б. покликав медсестру.

— Дайте кожному пацієнтові по сорок крапель у воді.

— Сорок крапель, — повторила медсестра. Вона знала, що то за ліки.

— Так, так, — підтвердив доктор Б.

Доктор Г. також подивився на сестру. Він хотів сказати: я тепер маю силу, я можу це дати їм сам! Але коли б він так учинив, то налякав би пацієнтів. Кожен пацієнт звик, що медсестра роздає ліки.

Сестра готувала розчин, а Г. пройшовся палатою і взяв за руку старого дідуся.

— Я дещо маю для вас, Романе, вам стане легше, — сказав лікар.

Доктор Г. з подивом зрозумів, що дотиком долоні відчуває все життя цього чоловіка. На мить немовби спалахом висвітлився перед ним молодий Роман, який ріс на Галичині Франца-Йосифа, красень-серцеїд у солодкій цукерочці міста, цього маленького Відня, віслянської перлини, Кракова. Ось він в австро-угорській військовій формі йде в гори на весняні навчання. Ось він, шоколадний солдатик, гуляє Головним Ринком із дівчатами з Казімєжу, в місті цукерень і мережив. Ось вони підіймаються на курган Костюшка і цілуються, ховаючись серед кущів. «Як міг світ так змінитися за одне людське життя?» — питає той юнак, що живе у старому Романі. Від Франца-Йосифа до якогось сержанта, якому дано право розстріляти лікарку разом із дівчатами, хворими на скарлатину?

— Будь ласка, Романе, — лікар попросив старого випростатися.

Він гадав, що зондеркоманди будуть у лікарні за годину. Доктор Г. опирався спокусі видати секрет цьому пацієнтові. Доктор Б. ліберально визначав дозування. Кілька секунд задиханості й деякого подиву для Романа не будуть ні новиною, ні мукою.

Коли сестра принесла чотири скляночки з ліками, ніхто не став питати, що там. Доктор Г. ніколи не дізнається, чи хтось із них зрозумів це. Відвернувся і поглянув на годинник. Боявся, що коли хворі вип’ють своє, буде чути щось страшніше, ніж звичайні для лікарні звуки важкого подиху чи блювання. Він чув лагідний голос сестри: «Оце для вас». Чув, як хтось глибоко вдихнув — чи то пацієнт, чи медсестра. «Героїчна жінка», — подумав Г.

Коли він знов озирнувся, медсестра підходила до пацієнта з хворими нирками — сонного музиканта — і дала йому склянку. Із далекого кутка палати на цю сцену дивився доктор Б. в чистому білому халаті. Доктор Г. підійшов до старого Романа і помацав йому пульс. Серце не билося. У ліжку на другому кінці палати музикант над силу влив у себе мікстуру з мигдалевим запахом.

Усе відбулося так мирно, як сподівався Г. Поглянув на них: роти відкриті, але не непристойно широко, очі скляні й невразливі, закинуті голови, підборіддя спрямовані вгору — з такою заздрістю мешканець гетто дивиться на втікачів.

Розділ 21

Польдек Пфефферберґ займав куток на третьому поверсі будинку ХІХ століття на краю Юзефінської. Його вікна були вище за стіну гетто і виходили на Віслу, якою плавали туди-сюди польські баржі, нічого не знаючи про те, що цей день буде для гетто останнім; а патрульні катери СС сновигали, як прогулянкові човники. Тут Леопольд чекав зі своєю дружиною Мілою, що скоро прийде зондеркоманда і викликатиме їх на вулицю. Двадцятидворічна Міла була мініатюрна і нервова. Із нею, утікачкою з Лодзі, Польдек одружився в перші дні перебування в гетто. Міла походила з династії лікарів: її батько, хірург, загинув іще в 1937 році, а мати-дерматолог торік у тарновському гетто під час операції СС зустріла таку саму смерть, як Розалія Блау в інфекційній лікарні: її скосили автоматною чергою в палаті серед пацієнтів.

У Міли було щасливе дитинство, навіть в антисемітській Лодзі, і вона розпочала свою медичну освіту у Відні за рік до війни. Вона зустріла Польдека, коли людей з Лодзі привезли до Кракова у 1939 році. Мілу записали до того самого помешкання, що й бравого Леопольда Пфефферберґа.

Тепер він був уже, як і Міла, останнім зі свого роду. Його матінку, яка свого часу оформлювала квартиру Шиндлера на Страшевського, разом з батьком відвезли до тарновського гетто. Звідти, як потім дізнався Леопольд, їх відправили до Белжця і знищили. Його сестра і шваґро з арійськими паперами згинули в тюрмі Павяк у Варшаві. Він і Міла мали лише одне одного. Вони сильно різнилися вдачею: Польдек був вуличний хлопчисько, заводій, організатор: такий, якщо прийде поважна особа й запитає: «Що тут у вас, в лиха, коїться?» — вийде наперед і сміливо розкаже. Міла натомість була тиха і ще тихішою стала, побачивши, як неймовірна доля проковтнула всю її сім’ю. У мирний час вони були б чудовою парою. Міла була не просто розумна, а мудра: вона була тихим осердям сім’ї. Була вона вдатна до іронії, а Польдекові Пфефферберґу інколи було дуже потрібно, щоб хтось обмежував його нестримний словесний потік. Але сьогодні, цього неможливого дня, вони ніяк не могли дійти згоди.

Хоч Міла була б рада, коли є змога, залишити гетто, навіть цілком уявляла себе і Польдека лісовими партизанами, вона боялася лізти в каналізацію. Польдек не раз виходив таким шляхом із гетто, хоч інколи на одному чи другому кінці біля люка чатувала поліція. Його друг і колишній викладач доктор Г. також нещодавно вів мову про каналізацію як шлях до втечі, який може не охоронятися того дня, коли в гетто ввійдуть зондеркоманди. Важливо дочекатися ранніх зимових сутінків. Двері будинку лікаря були за кілька метрів від кришки люка. Унизу треба завернути в лівий тунель, який іде під вулицями Подґужа поза гетто і виводить на набережну Вісли біля каналу на вулиці Заторській. Учора доктор Г. розповів йому остаточне рішення: вони з дружиною спробують утекти через каналізацію

1 ... 50 51 52 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Список Шиндлера», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Список Шиндлера"