Читати книгу - "В обіймах ночі, Рина Мир"

Глава 17.2. Поставити крапку

Стася 

– Зате ти чудово знаходиш час посидіти в клубі, – натякаю йому на те, про що дізналася від Ольги, але він корчить з себе дурника.

– Не розумію.

– Ось, – дістаю з кишені телефон і показую світлину Артему, де він з іншою. Благо, що Оля вчасно скинула мені докази його сорому. – Може, це фото освіжить твою пам’ять.

– Я не розумію… – відмахується він, але нервову посмішку я помітила. – Це не я! Де ти взяла це фото? Це фотошоп! 

– Артеме, давай просто розійдемося по-хорошому та забудемо про все. В мене немає ні часу, ні бажання з’ясовувати з тобою стосунки.

– Стасю, припини. Невже ти думаєш, що я…

– Я не думаю. Я знаю. Проте я гадала, що ти благополучно сам мене покинув, оскільки рідко дзвонив та приїжджав тоді, коли я хворіла та мені потрібна була твоя підтримка. Гадала, що ти знайшов іншу, проте не міг мені озвучити своє рішення прямо в очі. Я змирилася. Я не влаштовувала сцен, ревнощів, скандалів. Але коли ти з’явився через скільки часу і, як ні в чому не бувало, намагаєшся все повернути… Вибач. Я не стримала емоцій, тому й виплеснула їх. Артеме, просто йди. Іди звідси і більше ніколи не показуйся на мої очі.

– Стасю, але ж наші батьки вирішили вже все за нас з тобою дуже давно…

– Це моє життя. І я не дозволю ні батькам, ні тим паче тобі його зруйнувати. Я не хочу бути з тобою, тому й не буду.

– Ти хочеш проблем? То ти їх матимеш! – з насмішкою промовив.

– Ти мені погрожуєш? – нервово засміялася я.

– Що? Ні! Ти не так все розуміла. Я маю на увазі, що наші батьки більше року тому уклали договір на наш шлюб. А покинувши мене, ти матимеш проблеми. Я про твого батька говорю.

– Ти жартуєш?

– Ні.

– Іди геть. Я не хочу бачити тебе.

– Але ж…

– Не хвилюйся. Про себе я подбаю сама, – гримнула та зачинила двері перед його носом.

І що це за чортівня? Звідки взявся цей договір? Я знала лише те, що наші батьки нас звели, бажаючи, щоб ми з Артемом були разом. Але шлюб… Це вже переходить всі межі. Я ніколи в житті не вийде заміж за цю людину. Артем – підлий, нахабний і зовсім не гідний чоловік. Мені такий не потрібен.

Важко зітхнувши, я пішла до своєї кімнати. Дочекаюся появи батьків і тоді поговорю з ними серйозно. Дізнаюся повністю всю інформацію і про Артема, і про його батьків, і про договір, і про шлюб. Невже мої рідні тато з мамою настільки мене не люблять, що готові віддати за бабія Артема? Я не залишу все так просто. Я не вийду за нього заміж і крапка! Як взагалі можна виходити заміж за такого розбещеного зрадника, який вважає, що весь світ повинен йому підкорятися? Він невідомо, де ходив, з ким спав, а потім прийшов до мене і вважає, що я повинна радіти його появі? Ненавиджу таких людей.

Безсило впала на ліжко та на годину заснула міцним сном. Схоже, мене зморили всі думки і про Тимура, і про Артема, і про батьків, тому мозок зробив правильне рішення – відключився. Прокинулася лише тоді, коли почула як додому повернулися батьки. Піднялася на ліжку, збираючись з думками та плануючи поставити жирну крапку у стосунках з Артемом та мріях батьків видати мене заміж за негідного чоловіка.

***