Читати книгу - "Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів"

в темних печерах чистилища?

— Тьолки, — говорять усі, — тьолки,

йому потрібні будуть тьолки,

хороші тьолки,

дорогі й без шкідливих звичок,

вони будуть гріти його взимку,

вони студитимуть йому кров навесні,

ліворуч від нього буде лежати платинова блондинка,

і праворуч від нього буде лежати платинова блондинка,

так, щоби він навіть не помітив, що вже помер.

Ох, ця смерть — територія, де не ходять

наші кредитки.

Смерть — територія нафти,

хай вона омиє його гріхи.

Ми покладемо йому до ніг зброю і золото,

хутра і тонко помелений перець.

В ліву руку ми вкладемо йому останню нокіа,

в праву руку — грамотну ладанку з Єрусалиму.

Але головне — тьолки,

дві тьолки, головне — дві платинові тьолки.

— Так, це головне, — погоджуються всі.

— Головне, — погоджуються тьолки.

— Головне-головне, — підтакує Коля зі своєї домовини.

На великдень ми всі такі сентиментальні.

Стоїмо, чекаємо, коли мертві

встануть і вийдуть до нас із потойбіччя.

Ніколи так не цікавишся смертю,

як ховаючи друзів.

Коли вони третій день чатують

під дверима моргу, він зранку третього дня,

долає, зрештою, смертю смерть, і виходить

до них із крематорію, бачить,

що всі вони знесилено сплять,

після триденного забуху,

лежать просто серед трави,

в обриганих

дольче й габана.

І тоді він тихо,

щоби не розбудити,

забирає в одного з них

підзарядку для нокіа,

і повертається

в пекло

до своїх

блондинок.

Михаил Светлов

Про що пишуть сучасні поети?

Сучасні поети пишуть про зникаючу, примхливу

субстанцію свого страху; сатана поезії змазує

сажею замки на дверях, і ти сидиш зі своїми страхами

і пишеш про це вірші, вірш за віршем,

ось таке враження

лишається

від сучасної

поезії.

Натомість є окремі соціальні групи, які мало цікавляться

субстанцією страху.

Я маю на увазі середній бізнес.

Демони чорного налу,

які підіймають із колін

республіку,

знаючи лише двох справжніх друзів —

друга Стєчкіна

і друга Макарова.

Поети не знають про любов нічого,

любов — це бажання мати дітей після дефолту.

Хто бачив сонячні хмарочоси в центрі,

той мене зрозуміє.

В одному з них жив Марат,

який тягнув

трубу через Кавказ,

і дотягував її вже до кордону.

Ну, і все було добре —

благословення з боку московського патріархату

і кришування з боку обласної адміністрації,

і три жінки, яких він любив і утримував,

себто дружина, коханка і ще одна жінка, з якою він трахався,

одним словом — інтенсивне особисте життя.

Але що йому не давало спокою — це його сни,

в яких він виповзав на пекучі поля Андалузії

і сидів на білому піску,

наспівуючи —

о, Андалузіє, жінко

з чорною кров’ю,

ця твоя чорна кров,

чорніша за нафту Месопотамії.

О, Андалузіє тиші,

Андалузіє пристрасті,

я твій пес, Андалузіє,

твій безпонтовий бродяга.

Але всі три жінки говорили йому — Марат, йобана в рот, Марат,

у країні, Марат, бардак,

візьми кредит, розрули з розтаможкою,

кров, Марат, кров у твоїй трубі, кров на твоїх піджаках.

Але, засинаючи, він усоте повторював:

Твоє чорне-чорне волосся,

довше за коридори Рейхстагу,

довше за чергу на Мостиськах,

довше за прізвища угорських депутатів.

І хто був на окружній в районі ростовської траси,

той знає цей приватний сектор. В одному з тих котеджів

і жила третя жінка Марата,

там він

і забухав.

Щось у ньому зламалось, він взяв таки цей

кредит і приїхав до своєї третьої

жінки

з валізою

бабла.

— Ось, — сказав зі злістю, — сто штук, мій кредит,

мої пароплави й порти.

І вже після цього забухав.

Можливо, в ньому теж

озвалася субстанція страху, тому що він пив

день, потім пив ще один день, потім знову пив,

випив парфуми сальвадор далі,

все повторюючи — моя Андалузія, моя Гренада.

Потім у котеджі вони ділили його тіло.

— Мені, — сказала дружина, — похую бабки,

мені потрібен він, я забираю його.

— Ні, — сказала коханка, — мені теж похую бабки,

тим більше я була в долі,

але його забираю я.

А третя сказала, — а ось мені бабки абсолютно не похую,

ви не подумайте, що я така сука,

просто сто штук — це гроші все-таки,

але його я теж любила,

він навіть парфуми мої випив,

тому він залишиться мені.

І ось вони сиділи над його тілом

і ділили його між собою,

тому що є багато причин триматись за близьких нам людей,

тому що так чи інакше любов — це командна гра,

тому, врешті-решт, що більше за смерть

кожен із нас боїться

опинитися