Читати книгу - "На перехресті простору та часу, Сніжана Федорова"

   У розгнівано-спустошеному стані Ірина повернулася з групою захвату додому. За роки роботи Центр став справжнім будинком. І її дратувала думка про те, що вперше її обдурили. Примудрилися обвести навколо пальця! І хто? Жовторотики, що не оперилися! У такій ситуації вона взагалі могла б стати посміховиськом серед кураторів проекту. Могла б стати посміховиськом, якби все не було так серйозно. І справу, навіть, не врятувало те, що втікачі могли бути мертвими. Важливим був сам факт можливості втечі.

    Коли підлітки втікли вперше, усі явно недооцінили цей факт. Легковажно думали, що незабаром їх зловлять. Потім, коли їхній слід загубився за кордоном, у Центрі вирішили, що їм хтось допомагав. А якщо так, значить, у Центрі недостатня система безпеки. Як могли підлітки без спеціальних навичок зберігати підготовку до втечі в таємниці? Висновок один – у Центрі є щур!

    Директор Центру й у добрі часи підозрював усіх. Через це, Ірині В'ячеславівні довелося чимало попрацювати, щоб заспокоїти його. Але, проляскати втікачів у провінції - взагалі ні в які ворота не лізло! Як їй зараз виправдовуватись перед Директором?