Читати книгу - "Як не померти на самоті, Логан Урі"

На жаль, протягом останніх кількох тижнів він відчував знайомий потяг: Майк хотів розійтися з цією дівчиною.

— Я так завжди роблю, — пояснював він. — Зустрічаюся з кимось чудовим, але за три місяці починаю зосереджуватися на його недоліках, а потім — бемц! — закінчую все.

— А що вас дратує в теперішній дівчині? — запитала я.

— Розумію, що це звучить чванькувато, але її манера висловлюватися. Вона неправильно вживає та вимовляє слова. Каже «пропис» замість «правопис».

Це був один із найприпустиміших подразників, про які я тільки чула.

— Дякую, що поділилися зі мною вашими сумнівами, — відповіла я, стежачи за тим, щоб як годиться ви-мов-ля-ти всі слова. — Якими є ваші довгострокові цілі?

— Я прагну одружитись і мати дітей.

Тоді мені здавалося малоймовірним, що Майк досягне сімейного щастя з огляду на його схильність закінчувати все за три місяці, але я бачила, що він старається. Чоловік зізнався, що зазвичай готував шлях для відступу від початку. Зазвичай він ішов, узагалі не даючи своїй партнерці шансів (і це, без сумніву, впливало на його поведінку в стосунках), швидко розривав взаємини, бо завжди запитував себе, чи немає десь когось кращого. І так, якщо ви помітили в цьому щось знайоме — це тому, що Майк, вочевидь, був максималістом.

Причина поведінки окремих утікачів криється у звичці до максималізму: вони надто швидко йдуть зі стосунків, бо гадають, що зможуть знайти когось кращого.

Інші втікають через потяг до романтизації: вони очікують, що взаємини завжди будуть сповнені шаленої пристрасті, яка панує на ранніх етапах, — почуття, від якого тріпоче серце, пітніють долоні, плутаються думки. Загалом надто квапляться розірвати взаємини через когнітивну помилку, що має назву правила переходу.

Як пояснили поведінкові економісти Деніел Канеман та Амос Тверскі, під час оцінювання того, які почуття щось породжуватиме у майбутньому, ми зазвичай зосереджуємося на початковому імпульсі. Наприклад, вам може здаватися, що ті, хто виграє в лотерею, зрештою стають надзвичайно щасливими, але виявляється, що це неправда: як я вже згадувала в цій книзі, за рік після виграшу ті, хто виграв у лотерею, є приблизно такими самими щасливими (або нещасними), як і ті, хто не виграв.

Уявляючи переможця лотереї, ми зосереджуємося на цьому переході — від пересічного Джо до людини, що виграла величезну суму грошей. Так, це дуже значна зміна. Але насправді, розбагатівши, ви зрештою пристосовуєтеся до нових обставин і рано чи пізно з’ясовуєте, що гроші — не так уже й цікаво. Ви повертаєтеся до того, як почувалися до тієї значної події. (Таку динаміку спостерігають також і в складних ситуаціях: за результатами досліджень, параліч нижніх кінцівок впливає на довгострокове щастя людей менше, ніж можна було б очікувати.)

Утікачі припускаються такої самої помилки з коханням. Через правило переходу вони плутають момент, коли закохуються, зі станом кохання, і чекають, що всі стосунки будуть сповнені того початкового захоплення. Але люди до всього звикають. Стабільне почуття кохання менш яскраве, ніж його зародження. І це, до речі, либонь, непогано! Як би довкола виконували хоч якусь роботу, коли всі скидалися б на класичного мультиплікаційного персонажа Пепе Ле Пью, тобто були закохані по вуха та розмовляли ламаною французькою?

Утікачі вірять, що почуття початкової закоханості триватиме вічно. Коли ж відчувають перехід від його зародження до стабільності, то вважають це передвісником розриву стосунків. Знову й знову панікують, а тоді втікають, чекаючи на піднесення від нових взаємин.

  Що не так з утіканням?

Така поведінка спричиняє проблеми, і не лише в покинутого. Утікачі недооцінюють альтернативну вартість своєї поведінки, адже так зрештою й не відчувають, як воно — бути хорошим партнером у тривалих взаєминах.

Скажімо, ви сходите на сотню перших зустрічей. Виробите бездоганні навички поведінки на першому побаченні. Знайдете найкращий затишний винний бар. Відшліфуєте до досконалості розповідь про той випадок, коли заблукали у поході в Непалі. Але що відбувається на п’ятому та сьомому побаченнях? Або на двадцять п’ятому? На п’ятдесят п’ятому? Ви не знаєте, бо ніколи до нього не добираєтеся. І якщо ви три місяці зустрічатиметеся щоразу з новим партнером, а потім його кидатимете, то ніколи в цьому не потренуєтеся. Вам бракуватиме досвіду, щоби по-справжньому пізнати людину, бачити її обличчя освітленим свічками в торті до дня народження чи вкритим сльозами через хворобу батьків. І ви й далі плекатимете помилкові очікування того, як почуватиметесь у взаєминах із плином часу. Ви не дізнаєтесь, як те, що ви відчуваєте першого дня, відрізняється від почуттів дня тисячного.

  Що втікачам робити натомість?

Того дня я під час розмови телефоном попросила Майка заплющити очі.

— Уявіть, що ви на роздоріжжі, — сказала я. — Перед вами дві стежки. А тепер погляньте, як ідете першою з них. Ви розлучитеся зі своєю теперішньою дівчиною, знайдете іншу, розлучитесь із нею, і так далі. На цій стежці повно перших побачень і перших поцілунків. Ви нею йтимете та йтимете, стаючи старшим і старшим. На ній будуть ночі у Веґасі та вишукані ресторани, але не буде дружини та дітей.

На другій стежці на вас чекає дещо інше. Ви залишитеся відданим своїй дівчині. Зробите все можливе, щоб у вас із нею все склалося. Йдучи вперед, ви побачите святкові вечері з обома вашими родинами. Тепер подивіться ще далі. Ви побачите сварки і примирення із сексом, а потім весілля, романтичні поїздки, дитину, далі ви втиратимете з її лоба какавельки й падатимете від утоми, потім іще одну дитину і знову втирання лоба, потім випускний із коледжу, і так далі.

До того часу, як я закінчила цю вправу, Майк мовчав.

— Про що думаєте? — запитала я.

— Мені треба це обміркувати.

Промайнули два тижні. На нашому наступному сеансі Майк заговорив першим:

— Минулого разу я почувався так, ніби ви показали мені, що я на роздоріжжі між Майком-Татом і Сумним Майком. Сумний Майк далі зустрічається з жінками, розлучається з ними і повторює це все знову й знову. Він ніколи не дізнається, як це — бути у взаєминах, і не матиме дітей. Заплющивши очі, я розгледів, як він живе самотою в парубочому барлозі з відкидним ліжком.

— То як ви зрештою волієте вчинити?

— Я готовий прямувати іншим шляхом.

Майк вирішив дати шанс своїм стосункам. Ми працювали з ним протягом наступного року, він змінив власну поведінку й узяв на себе зобов’язання перед своєю дівчиною. Ми розробили техніки, що допомагали йому нагадувати собі про її сильні грані. Щонеділі вранці Майк надсилав мені п’ять рис характеру тієї дівчини, якими захоплювався минулого тижня. (Не забувайте! Я чекаю на ваші електронні листи з переліком п’яти речей,