Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Око ґолема, Джонатан Страуд 📚 - Українською

Читати книгу - "Око ґолема, Джонатан Страуд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Око ґолема" автора Джонатан Страуд. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 136
Перейти на сторінку:
мені: Чорна Молотарка залишає свій слід на всьому, чого торкається. А на вас вона не зоставила жодної плями. Це парадокс!

Кіті згадала Якубове обличчя, спотворене смугами, й відчула напад сорому:

— З цим я нічого вдіяти не можy..

— А той демон, який щойно напав на вас? Розкажіть про нього!

— Чорні крильця. Велика червона паща. Два тоненькі прямі ріжки...

— Товсте волохате черево? Без хвоста?

— Саме так.

Старий кивнув:

— Це мулер. Дрібний слабкий демон. Але ви будь-що мали знепритомніти від його смороду.

Кіті зморщила ніс:

— Еге ж, він смердів. Але не так!..

— До того ж мулери зазвичай не вибухають. Вони чіпляються за волосся й висять так, поки хазяїн не накаже їм відчепитись.

— А цей просто лопнув!

— Люба панно Джонс! Пробачте мені мою радість. Мене тішить саме те, що ви зараз кажете. Це означає, що у вас особливий талант: уроджена стійкість до магії!

Він зручніше вмостився на стільці, покликав офіціанта й замовив ще чаю з тістечками, не звертаючи жодної уваги на приголомшене обличчя Кіті. Чекаючи замовлення, він сидів і усміхався їй через стіл, раз по раз хихочучи. Кіті тим часом силкувалася зберігати чемність. Адже гроші досі лежали в кишені старого...

— Пане Пенніфізере, — нарешті сказала вона. — Пробачте, але я щось не дуже розумію вас.

— Чого ж тут не розуміти? Дрібна магія — щодо дужчої ми поки не певні — на вас не діє. Тобто майже не діє.

Кіті хитнула головою:

— Бридня. Я ж знепритомніла від Чорної Молотарки!

— Я сказав тільки «майже». І на мене — так само. Мені, щоправда, довелося пережити напад трьох фоліотів водночас, а це досить-таки небуденна річ...

Для Кіті це нічогісінько не значило. Вона спантеличено поглянула на старого. Пан Пенніфізер нетерпляче махнув рукою:

— Я хочу сказати, що ми з вами — і дехто ще, бо ми не одні такі, — здатні протистояти деяким закляттям чарівників! Так, ми не чарівники, але ми не безпорадні перед ними, на відміну від більшості «простолюду» (це слово він промовив з виразною огидою) цієї бідолашної, Богом забутої країни!

Дівчаті йшла обертом голова. Кіті ніяк не могла повірити старому.

— Все це бридня, — повторила вона. — Я ніколи не чула про таку «стійкість». І мені хочеться тільки одного: не потрапити до в’язниці.

— Он як? — пан Пенніфізер недбало засунув руку до кишені. — Тоді ось вам гроші, і забирайтеся геть. Чудово! Тільки мені здається, що вам насправді хочеться більшого. Я бачу це з вашого обличчя. Вам хочеться іншого! Помотатися за вашого приятеля Якуба. Змінити устрій нашого життя. Жити в країні, де не розкошуватимуть такі, як Джуліус Теллоу! Не всі країни подібні до нашої, подекуди чарівників немає зовсім! Жодного! Подумайте про це наступного разу, коли підете до лікарні відвідати приятеля. Кажу вам, — уже тихше провадив він, — ви здатні багато що змінити. Якщо послухаєте мене...

Кіті розглядала гущу на дні свої чашки й пригадувала спотворене Якубове обличчя. Вона зітхнула:

— Я не знаю...

— Будьте впевнені в одному: я допоможу вам помотатися.

Вона подивилася на пана Пенніфізера. Той усміхався їй, та його очі блищали тим самим злим вогником, який Кіті бачила в них, коли старого штовхнули на набережній.

— Чарівники скривдили вас, — промовив він стримано. — Разом ми зможемо занести над ними меч відплати. Але тільки тоді, коли ви спершу допоможете мені. Ви — мені, а я — вам. У нас вийде чесна оборудка.

На мить перед Кіті знову постало усміхнене обличчя Теллоу в залі суду — самовпевнене, переконане в підтримці друзів... Дівча аж здригнулося від огиди.

— Спочатку скажіть, чим я можу допомогти вам.

Якийсь відвідувач за два столики від них гучно кахикнув, і на душу Кіті ніби впала важка завіса. Вона зрозуміла, яка небезпека підстерігає її. Вона сидить серед чужого люду — й відверто розмовляє про державну зраду!

— Ми збожеволіли! — люто прошепотіла вона. — Нас може підслухати хто завгодно! Покличуть нічну поліцію — й нас заберуть!

Почувши це, старий знову захихотів:

— Ніхто нас не підслухає. Не бійтеся, панно Джонс. Я все передбачив.

Проте Кіті його не чула. Її увагу привернула білява дівчина, що сиділа біля столика за лівим плечем пана Пенніфізера. Вона давно спорожнила свою склянку і тепер захоплено сиділа за книжкою, скромно потупивши очі й торсаючи пальцями ріжок сторінки. Кіті зненацька запідозрила, що все це — просто гра. Вона пригадувала, як білявка сідала за столик. Увесь цей час вона просиділа в тій самій позі, й Кіті не пам’ятала, щоб ця дівчина — її було чудово видно — хоч раз перегорнула сторінку.

Наступної миті підозра перетворилася на впевненість. Ніби відчувши погляд Кіті, білявка підняла голову, позирнула їй в очі, ласкаво всміхнулась і знову занурилась у читання. Не було жодного сумніву: вона чула все!

— З вами все гаразд? — долинув звідкілясь із-за меж її страху голос пана Пенніфізера.

Кіті ледь не відібрало мову.

— У вас за спиною... — зашепотіла вона. — Дівчина... шпигунка, донощиця! Вона чула все!

Пан Пенніфізер навіть не озирнувся:

— Білявка? Читає книжку в жовтій паперовій обгортці? То, напевно, Ґледіс. Не бійтеся, вона — одна з нас.

— Одна з нас?..

Дівчина знову поглянула на Кіті й щиро підморгнула їй.

— Ліворуч від неї — Енн. Праворуч від мене — під оцим стовпом — Ева. Ліворуч від мене — Фредерик, а у вас за спиною — Ніколас і Тімоті. Стенлі з Мартіном не вистачило столика, вони сидять у пивничці навпроти.

Кіті знову запаморочилось у голові. З-за правого плеча пана Пенніфізера їй усміхалася чорнява жінка середнього віку. Праворуч від Кіті підняв голову від потріпаного «Мотоцикліста» рябий похмурий юнак. Жінки, що сиділа за стовпом, не було видно — Кіті розгледіла тільки чорний жакет, що висів на стільці. Ризикуючи скрутити собі в’язи, дівча озирнулось і помітило за сусідніми столиками ще два молодечі серйозні обличчя.

— Отже, як бачите, хвилюватись не варто, — провадив пан Пенніфізер. — Ви серед друзів. Ніхто, крім них, нас не чує, а демонів поблизу немає — нам про це відомо.

— Звідки?

— Для запитань час настане трохи згодом. А зараз я мушу попросити у вас пробачення. Боюся, що з Фридериком, Мартіном і Тімоті ви вже зустрічалися...

Кіті вкотре

1 ... 50 51 52 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Око ґолема, Джонатан Страуд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Око ґолема, Джонатан Страуд"