Читати книгу - "Живи і дай померти, Ян Ланкастер Флемінг"

Просто перед ним за карточним столиком, застеленим грубим зеленим сукном і заваленим паперами, сидів на розкладному стільчикові «Містер Біґ», тримаючи в руках перо, і холодно дивився на Бонда. Одягнений «Містер Біґ» був у бежевий «тропічний» костюм гарного крою, білу сорочку та чорну в’язану шовкову краватку. Широке підборіддя підперте лівою рукою. Глянув на Бонда невдоволено — так, наче один із його службовців вимагав надбавки платні. Вигляд мав увічливий, але втомлений.

За кілька кроків од «Біґа», цілком недоречно і зловісно, стирчало на скелі опудало Барона Самеді, вирячуючись з-під старого пошарпаного капелюха-«казанка».

«Містер Біґ» забрав руку з-під підборіддя і похмуро оглянув Бонда з голови до ніг.

— Доброго ранку, містере Джеймсе Бонд! — нарешті озвався він, намагаючись перекричати крещендо барабанів. — Муха надто довго летіла до свого павука — чи то краще сказати: дрібна рибка надто довго пливла на обід до свого кита? Ви залишали надто багато бульбашок над рифами!

Відкинувшись на стільці, «Біґ» замовк. Тамтами глухо калатали і рокотали.

Отож, битва зі спрутом таки видала Бонда. Його розум автоматично відзначив це, й очі помандрували повз чоловіка за столом. Печера, видовбана у скелі, була величезна, наче склепіння церкви. Половину її займав басейн чистої прозорої води, з якого Бонд і вийшов, а далі, ближче до чорного підводного виходу, відливала аквамарином та блакиттю дальня, глибша частина печери. Бонд стояв на вузькій смузі піску; підлога довкруж — відполірована скеля — була нерівною, з виступами сіро-білих сталагмітів.

За спиною у «Містера Біґа», на певній віддалі від нього, круто вгору підіймалися сходи; зі склепінчастої стелі звисали невеликі вапнякові сталактити. З їхніх білих сосків безперервно скапувала вода — в басейн чи на вістря сталагмітів, що стирчали з води.

Дюжина яскравих ламп була прикріплена до стін печери, відкидаючи сліпуче світло на оголені груди негрів-охоронців, котрі стояли зліва від «Біґа». Негри дико поводили виряченими очима, втупившись у Бонда, і зуби їхні хижо вишкірювалися.

Довкола їхніх босих чорних ніг з рожевими п’ятками, серед уламків деревини та іржавих залізних обручів, цвілої шкіри й розірваної парусини розкинулося море монет — ярди, купи, каскади круглих золотих, поміж яких, мов обгорілі колони серед пожежі, виділялися ноги охоронців.

Поруч нагромаджувалися ряди пласких дерев’яних підносів. Деякі з них — особливо, ті, що лежали на підлозі, — були частково навантажені золотом. Біля підніжжя сходів один із негрів так і застиг із лотком, на якому чотирма рядами лежали золоті монети. Він наче приготував їх на продаж, тримаючи лоток на витягнутих руках.

Трохи далі ліворуч, в кутку печери, стояли двоє негрів, схилившись над залізним казанком, підвішеним над трьома паяльними лампами, і дно його було розпечене до червоного. В руках вони тримали залізні щипці, до середини вкриті рідкою позолотою. Поруч із ними вивищувалася безладна суміш різних золотих прикрас: тарілок, цінних речей з вівтаря, чаш, розп’ять та хрестів, а також золотих злитків різних розмірів. Уздовж стін стояли металеві підноси для охолоджування злитків, і їхні блискучі поверхні вилискували золотом, а поруч із казаном лежали порожня таця і великий ківш, держак якого був заляпаний розтопленим золотом та обмотаний брудною шматиною.

Сидячи навпочіпки недалеко від «Містера Біґа», самотній негр крутив ув одній руці кинджал, а в іншій — інкрустований келих. Поруч із ним на мідній тарелі лежала гірка коштовностей, яка тьмяно вилискувала червоним, блакитним та зеленим.

У великій печері було тепло й безвітряно, одначе Бонд мимоволі здригнувся, охопивши поглядом усю сцену: яскраві фіолетово-білі вогні світильників; мерехтливу бронзу оголених тіл; сліпуче сяйво золота, веселковий блиск коштовностей та молочно-аквамаринову поверхню басейну. Він здригнувся від пишноти усього цього, від моторошної краси багатств «Кривавого Морґана».

Очі Бонда знову повернулися до зеленого оксамиту столика та великого лику зомбі, й він навіть поглянув у жовтаві очі зомбі з певною долею страху та благоговіння.

— Зупиніть платівку! — звелів «Містер Біґ», не звертаючись ні до кого конкретно. Звуки відразу ж затихли мало не до півшепоту, а ледь чутні удари барабанів майже збігалися з ритмом серця. Один із негрів зробив два непевні кроки повз монети і схилився. На підлозі стояв портативний програвач з потужним підсилювачем, притуленим до скелі. Почулося ледь чутне клацання, і звук барабанів затих. Закривши кришку програвача, негр повернувся на місце.

— Продовжуйте свою роботу, — знову наказав «Містер Біґ», і всі присутні продовжили свої заняття — наче в отвір грального автомата опустили монетку. Помішували вариво у казанку; складали монети на піддони, а потім у ящики; чоловік із кубком заклопотано підняв його, розглядаючи на світло, а негр із тацею, що почав підійматися сходами, пішов собі далі.

Бонд стояв нерухомо, і йому з плеча повільно скапувала кров, змішуючись із потом.

«Містер Біґ» схилився над паперами, що лежали перед ним на столі, й дописав кілька цифр. Ворухнувшись, Бонд відчув укол кинджала в себе під ребрами.

«Містер Біґ» відклав ручку і повільно підвівся. Відійшов від столу.

— Писатимеш за мене, — звелів одному з оголених охоронців. Той підійшов, сів на місце «Містера Біґа» і взяв ручку.

— Тягніть його нагору! — наказав «Біґ», пішов до сходів і почав підніматися.

Бонд знову відчув укол у нирку. Він переступив через залишки свого гідрокостюма і повільно пішов за велетнем.

Ніхто й очей не відірвав від роботи. Ніхто не розслабився, коли «Містер Біґ» зник. Ніхто не сховав монетку або коштовний камінь у рот чи кишеню.

За всім пильнував Барон Самеді.

Печеру полишила лише його тінь — Зомбі.

«На добраніч вам обом!»

Вони повільно підіймалися сходами — повз відчинені двері, що вели нагору, і пройшли вже майже сорок футів, коли зупинилися на широкому сходовому майданчикові. Тут негр із карбідною лампою розкладав підноси з грошима в ємності для риб; десятки таких контейнерів стояли уздовж стін.

Поки вони чекали, ще два негри спустилися сходами, підняли заповнену ємність і віднесли кудись.

Бонд здогадався, що ємності заповнюють піском, водоростями та рибою десь нагорі, а тоді живим ланцюгом передають на судно.

Також зауважив, що деякі з контейнерів заповнюють золотом по центру; в інші накладають ще й коштовні камені, та, прикинувши вартість вантажу, збільшив його чотирикратно — до майже чотирьох мільйонів фунтів стерлінгів.

«Містер Біґ» простояв кілька хвилин на майданчикові, не відриваючи очей від кам’яної підлоги. Його дихання було