Читати книгу - "Засліплення"

— Завтра підемо з цим до нотаря!

Тереза, щоб не сваритись, ушилася з кімнати. Вона хотіла дати йому час схаменутися. Він-бо має зрозуміти, що так не роблять. Давня дружина чоловікові рідніша, ніж новий брат. Про капітал, укладений у книжки, вона не думала, адже три чверті їх однаково належали їй. Тепер ішлося тільки про решту багатства, крім бібліотеки. Похід до нотаря треба відкласти якомога на пізніше. Щойно заповіт опиниться там, на капітал махни рукою. Порядна людина складає заповіт не так часто. Соромно ж буде перед нотарем. Тому найкраще — зробити все як слід одразу, тоді не доведеться писати заповіт удруге.

Кінові хотілося залагодити всі формальності негайно. Але цього дня він відчував до Терези якусь повагу, адже вона його кохала. Він розумів, що їй, людині малограмотній, потрібно кілька годин для того, щоб скласти офіційний папір. Він не запропонував їй своєї допомоги — це образило б її гідність. На певну повагу її почуття заслуговують. Його прихильне ставлення до неї має сенс лише в тому разі, якщо він нічим не викаже, що розгадав її заміри. Кін боявся, що Тереза вдариться в сльози, тільки-но він натякне їй на дарунок, який вона збирається йому зробити. Тому він сів працювати, відклавши вбік заповіт і відкинувши всілякі думки про нього, а двері до її спальні залишив навстіж. Він надзвичайно завзято накинувся на статтю «Про вплив Паліканона на форму японського бусоку секітай».

За обідом обоє неприховано спостерігали одне за одним і не зронили жодного слова. Вона міркувала про те, чи доведеться вносити виправлення до свого заповіту, він шукав у ньому граматичних помилок, які там, звичайно ж, були. Що йому з цим папером робити — переписати чи тільки поправити? Чогось одного не уникнути. За кілька годин роботи його ніжні почуття вже неабияк пригасли. Але їх іще вистачило для того, щоб відкласти рішення на другий день.

Уночі Тереза лежала, думаючи про справи, й не спала. Поки чоловік працював, до дванадцятої, її допікало до живого це марнування електрики. Відколи вона збагнула, що її бажання скоро вже сповняться, кожен розтриньканий ґрош завдавав їй мук удвічі глибших, аніж доти. Вона лягала на ліжко обережно й легко, бо мала намір продати цю чудову спальню в своїй крамниці як нову. Досі на меблях не з’явилося жодної подряпинки, і було б шкода, якби їх довелося лакувати заново. Турбота про ліжко, побоювання, що вона його пошкодить, не давали Терезі заснути й тоді, коли Кін уже спав і всі її підрахунки збіглися. Вона вже не мала чого обмірковувати й нудьгувала; завтра вона вже не нудьгуватиме.

Решту ночі Тереза була заклопотана тим, що, вміючи писати О, збільшувала суми, які їй дістануться в спадок. Жінки-конкурентки залишилися далеко позаду. Декотрі з них з’являлися там, де їм нічого було шукати. Накрохмаленої спідниці не мала жодна. Жодна не показувала на тридцять. Наймолодша мала за сорок, але її нулі були курям на сміх, і цікавий чоловік одразу витурив її втришия. На вулиці чоловіки не оглядалися їй услід. «У тебе ж досить грошей, ти, хвойда нещасна! — кричала навздогін тій нахабі Тереза. — Чого ж ти не накрохмалиш собі спідницю? Бити байдики й роззявляти рота на чуже — це всяк уміє». Потім вона вдячно оберталася до цікавого чоловіка. Вона хотіла назвати його тим чудовим ім’ям, яке він мав. «Вульґер» йому не пасувало, але те друге вона забула. Тереза підвелася, тихенько ввімкнула світло на тумбочці, видобула з кишені спідниці свій інвентарний опис і шукала те ім’я доти, доки знайшла, — ім’я, задля якого на електрику їй не шкода було жодних грошей. Вона була така збуджена, що мало не вигукнула вголос: «Пуда!», хоч таке ім’я слід вимовляти пошепки. Тоді вимкнула світло й важко бухнула в ліжко. Вона забула, що з ліжком слід поводитись обережно. Безліч разів вона назвала його подумки «паном Пудою». Він був чоловік тямущий і працював далі так, немовби нічого й не сталося. Жінок він оглядав по черзі. Декотрі трималися так, ніби горбилися під тягарем суцільних нулів. «Пильнуй добре, — казала Тереза, — це в них не від нулів, а від літ!» Адже правду вона любила понад усе. Перед паном Пудою лежав гарненький, чистенький аркуш паперу, на ньому він ретельно записував нулі. Все в цьому чоловікові було гарненьке й чистеньке. Потім він раптом перебігав своїми сповненими кохання очима весь аркуш і казав: «Вельми шкода, ласкава пані, але про це не може бути й мови, ласкава пані!» Стара відьма вмить виміталася за двері. І воно ще набралося духу припхатися! Ох і жінки ж ниньки пішли! Щойно заведеться в неї трохи грошенят, як вона вже гадає, що найвродливіший чоловік — для неї. А найдужче Тереза тішилася тоді, коли пан Пуда заявляв, що капітал, який котрась приносила в посаг, — найбільший з-поміж усіх. Він тоді промовляв: «Мушу вам сказати, ласкава пані, прошу сідати, ласкава пані!» Не важко собі уявити, скільки років мала та цяця. Проте вона все ж таки сідала. Зараз він скаже їй: «Красуне моя, ласкава пані!» Терезу трохи аж острах брав. Вона чекала, поки він роззявить рота, тоді виступала вперед і ставала між ним і тією цяцею. У правій руці Тереза тримала підструганого олівця. Вона казала тільки: «Хвилиночку!» — й після числа, що позначало її капітал, виводила на аркуші гарне О. Її число стояло аж угорі, адже вона була перша жінка з капіталом, яку він зустрів. Тепер вона могла б дещо й сказати, проте лише скромно відходила назад і мовчала. Пан Пуда казав замість неї: «Вельми шкода, ласкава пані, але про це не може бути й мови, ласкава пані!» Після цього декотрі старі відьми пускали сльози. Ще б пак, щастя було так близько, тут не до радощів. Пан Пуда на сльози не зважав. «Спершу треба мати вигляд на тридцять, а тоді можна й плакати», — казав він. Тереза здогадувалася, на кого він натякає, й пишалась. Люди по вісім років ходять до школи й нічого не навчаються. Чому вони не вчаться писати О? Невже це справді таке мистецтво?

Над ранок Терезу охопило таке збудження, що вона не могла влежати. Коли о шостій прокинувся Кін, вона була вже давно готова. Вона сиділа тихо-тихо, прислухаючись до того, як він