Читати книгу - "Брама Птолемея, Джонатан Страуд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він чекав в автомобілі, аж поки вона майже порівнялася з ним, не впевнений до останньої миті — чи виходити їй назустріч. Її черевики розкидали листя, обережно обходили глибокі калюжі. Ішла вона швидко — адже надворі було холодно й вогко. Зараз вона пройде повз нього…
Він подумки вилаяв себе за нерішучість, відчинив дверцята з боку проїжджої частини, вийшов, обійшов автомобіль і перепинив її на дорозі:
— Панно Лютієнс…
Він побачив, як вона здригнулась, як спалахнули її очі, оцінюючи його та елегантний чорний автомобіль біля тротуару. Потім зробила ще два непевні кроки — й зупинилась. Вона стояла й дивилась на нього — одна рука висіла вздовж тіла, друга досі підтримувала шалик. Її голос пролунав тихо — і, як зауважив Мендрейк, досить-таки перелякано:
— Що?
— Чи можна поговорити з вами?
Він убрався більш офіційно, ніж зазвичай. Ні, в цьому не було потреби, — він просто хотів справити на неї якнайліпше враження. Коли вона бачила його востаннє, він був лише мізерним хлопчиськом…
— Чого ви хочете?
Він усміхнувся. Вона, здається, готувалася до оборони. Бозна, за кого вона його прийняла. Може, за якогось урядовця, що цікавитиметься сплатою податків…
— Просто поговорити, — пояснив він. — Я впізнав вас… і хотів запитати… чи впізнали ви мене?
Її обличчя досі було бліде й стривожене. Похмурі очі пильно оглядали його.
— Пробачте… — заговорила вона. — Я вас не… ой, так, ви Натаніель! — вона помовчала. — Та мені, напевно, не слід називати вас цим ім’ям…
Він витончено махнув рукою:
— Так, його краще забути.
— Так…
Вона стояла й дивилася на його костюм, черевики, срібний перстень, та насамперед — на його обличчя. Вона розглядала його довше, ніж він сподівався, — серйозно й уважно. Його здивувало, що вона не всміхнулась — і взагалі не виявила радості. Проте нічого дивного: він з’явився так несподівано…
Він кахикнув:
— Я тут проїздив поруч… побачив вас і… минуло стільки часу..
Вона повільно кивнула:
— Так.
— І я подумав: можливо… Як ся маєте, панно Лютієнс? Чи все у вас гаразд?
— Так, усе гаразд, — відповіла вона і майже різко додала: — Як мені вас тепер називати?
Він поправив манжету й ледь помітно всміхнувся:
— Тепер мене звуть Джон Мендрейк. Ви, напевно, чули про мене.
Вона знову байдуже кивнула:
— Так, звичайно. Виходить, ви… непогано влаштувались.
— Так. Тепер я міністр інформації. Вже два роки. Це була несподіванка для всіх — я ще досить молодий. Але пан Деверо все-таки наважився призначити мене на цю посаду, й тепер… — він трохи стенув плечима, — я міністр.
Він сподівався від панни Лютієнс якоїсь більшої, захопле-нішої відповіді. Проте її, здавалося, це нітрохи не зворушило. Трохи невдоволено Мендрейк додав:
— Я думав, вам буде приємно бачити, ким я став, після того… після того, як ми бачились востаннє. Тоді все вийшло так… не до ладу..
Він уже розумів, що каже щось не те. Навіщо він заговорив про свою посаду — замість того, щоб просто ділитися всім, що в нього на думці? Може, тому вона й поводиться так холодно й відчужено? Він спробував ще раз:
— Я хотів сказати, що я вдячний вам. І тоді був, і тепер…
Вона хитнула головою й насупилась:
— За що? Я ж нічого для вас не зробила.
— Пам’ятаєте… як Лавлейс накинувся на мене… Він мене побив, а ви намагалися зупинити його… Я тоді не встиг…
— Еге ж, як ви й сказали, тоді все вийшло не до ладу. Але ж це було так давно… — вона відгорнула пасмо волосся з чола. — Отже, тепер ви — міністр інформації? І всі ці листівки, які роздають на зупинках, — ваша робота?
— Так, моя, — скромно всміхнувся він.
— Листівки, що розповідають, яку чудову війну ми ведемо і які хороші юнаки йдуть до війська, і що обов’язок справжнього чоловіка — вирушити до Америки, щоб битися за свободу й безпеку? Які наголошують, що смерть — не найдорожча ціна збереження імперії?
— Це все трохи стисло, але в цілому — так, до цього все й зводиться.
— Гаразд, гаразд. Ви справді далеко пішли, пане Мендрейку… — вона дивилася на нього майже сумно.
В повітрі було холодно. Чарівник засунув руки в кишені штанів і оглянув порожню вулицю, міркуючи, як краще відповісти.
— Ви, мабуть, нечасто зустрічаєтесь із колишніми учнями, — нарешті сказав він. — Я хотів сказати — тоді, коли вони вже подорослішали. Нечасто бачите, якими вони стали…
— Авжеж, — погодилась вона. — Я працюю з дітьми. А не з дорослими, якими вони стають.
— Атож, — він поглянув на її стару потерту торбинку, пригадав вицвілі єдвабні нутрощі цієї речі, де лежали коробочки з олівцями, крейдою, ручками та пензликами. — Панно Лютієнс, вам до вподоби ваша робота? Тобто — ваш заробіток, ваше становище й таке інше? Я, власне, міг би знайти для вас інше місце, якщо ви захочете. Я — людина впливова й можу влаштувати вас на кращу роботу. Скажімо, Міністерству оборони потрібні такі досвідчені люди, як ви, для виробництва пентаклів на потреби американської кампанії. Чи навіть у моєму міністерстві… адже ми створили рекламний відділ, щоб краще доводити до людей наші послання. Таким фахівцям, як ви, ми завжди раді. Чудова робота, з допуском до секретної інформації. Ви обіймете високе становище…
— «До людей» — це значить «до простолюду»? — перепитала вона.
— Еге ж, ми так називаємо їх прилюдно, — погодився він. — Вони самі полюбляють це слово. Але ж насправді це нічого не значить…
— Зрозуміло, — сухо відповіла вона. — Ні, дякую. Мене моє життя цілком влаштовує. Гадаю, що жодне ваше міністерство не зрадіє, якщо їм підсунуть таку стару простолюдинку, як я… До того ж мені досі подобається робота вчительки. Проте все одно дякую за пропозицію…
Вона відгорнула рукав пальта й позирнула на годинник.
Чарівник заломив руки:
— Ви поспішаєте?! Послухайте-но: хочете, я вас підвезу? Мій шофер доправить вас куди завгодно. Вам не доведеться штовхатись в автобусі чи метро…
— Ні, дякую. Ви дуже ласкаві, — її обличчя скам’яніло.
— Гаразд. Якщо вам завгодно… — попри холод, Мендрейк спітнів і відчував роздратування. Тепер він украй шкодував, що вийшов з автомобіля. — Був
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Брама Птолемея, Джонатан Страуд», після закриття браузера.
