Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Нарешті Нейтер випростався й вигукнув до строю:

— Добре, досить! Тепер пробіжка: десять кіл довкола Академії.

— Скільки? — обурено перепитав кучерявий біловолосий хлопець неподалік. У нього була розбита губа, а в одному вусі висіла сережка.

— Десять, Робіне.

— Та ти ж знущаєшся! Це через неї? — Він вказав рукою на Алісу, котра ледве встала на ноги після відтискань й обтрушувала долоні.

— Ні, рекруте. Це підвищення планки в новому модулі, і правила звертання стосуються всіх!

— Ясно, пане поручний.

Вони почали бігти.

— Та за що, — у відчаї пробубніла Аліса й сама приєдналась до колони одногрупників.

Так, до сьомої ранку вони й бігали, і стрибали, і по-дивному присідали, і топали навшпиньки, і лежачи повзли. До сніданку Аліса мала всі шанси померти. Однак не все так погано, оскільки після каторги почалася довга перерва в три години.

— Доброго ранку! — сказав Генрі, жуючи яблуко, коли вона йшла до їхнього столу надворі.

В іншій руці він тримав кишеньковий ножик, яким нарізав собі фрукт. Джейн і Люсі через це на нього дивилися, як на дивака.

— Дуже доброго, — ледве відповіла втомлена Аліса й буквально впала на свій стілець.

— Отакої, невже все так погано? — поцікавився Генрі, відрізаючи собі наступний шматочок.

— Все просто жахливо, — голосно відповіла вона, нормально вмощуючись на стільці. — Принесіть, будь ласка, води. Я не можу ходити.

— Забирай мою, — подала Джейн.

— Дякую, добра ти людина.

Раптом до них долинув голос Марії, котра прийшла до столу щойно з гуртожитку.

— Здоровенькі були! — Вона сіла на стілець поруч. — Боже, Генрі, хто так їсть яблука? Ти кусати не вмієш? То он чого ти такий худий.

— Яка тобі різниця, як я їм? Ножиком зручніше, і зуби не так болять. Чого ви всі причепилися?

Тоді її погляд перейшов до Аліси.

— Йосип драний! Ти жива?

Вона кивнула, захлинаючись водою. Уся її форма була брудна в землі і мокра від поту. Ймовірно, від неї смерділо. Склянка вмить стала порожньою, і вона вдоволено вдарила нею по столу.

— Це Джон з вас так знущається? — поцікавилася Люсі.

— Якби ж то! Але ні, це пан-гівнюк-поручний, який хтозна-як уже має звання. О, а ще, він мене ненавидить.

— Та воно й не дивно насправді, — кинула Джейн. — Нейтер вже давно з дядьком вчиться, а ще його батька визнали героєм Елендору.

— За які це досягнення?

— Нібито він помер, коли захищав містян під час Великого перевороту, а насправді хтозна, — сказав Генрі, ховаючи ніж в кишеню. — Проте якщо його назвали героєм, то він, очевидно, робив щось для нинішнього короля. Навряд чи ті справи були хорошими.

— А як його звали? — запитала Марія.

— Родерік Хілорі, якщо я не плутаю.

— Ну, тоді зрозуміло, звідки звання, — повела далі Аліса. — А ось запитання. Хто у нас тямить у статистиці? З якою ймовірністю я помру на занятті після десятої, якщо мене ледь не вбила ранкова розминка?

— О, в обід легше буде. Заняття ж веде Джон, а він спокійний і більш-менш добрий, — відповіла Марія.

— А ти звідки знаєш?

— У мене там хлопець навчається, теж першокурсник.

— Хлопець? Коли ти встигла? Дідько, ану розповідай, — сказала Джейн.

Аліса з хрумкотом вкусила грушу.

— Ну, його звати Браян, — повела Марія. — Ми познайомилися на театральному гуртку. Він грає на барабанах в музичному гурті. Мені пропонували до них приєднатися, але я збиратиму свій.

Аліса не пам’ятала звідки, але вона точно чула це ім’я раніше.

— А ти вмієш на чомусь грати? — поцікавився Генрі.

— На гітарі, але більше співаю.

— Ех, а я сподівався на скрипку, — сказав він і засунув руку в портфель. — Як щодо новин?

— Тільки щось веселе, — попросила Люсі.

У неї зранку теж не сильно задалося з настроєм.

Генрі розгорнув свіжий випуск «Легенд ГріНМАНС» і вигукнув:

— О, та тут прямо сенсація! Слухайте: «Новини з-за кордону: наближається коронації Арона Бранадара — спадкоємця престолу Файрагону. Чи відмовився Артур ІІІ від свого прагнення повернути корону Елендору та чи передав ці амбіції своєму сину? Коментар від політичного експерта…» — Він підвів очі з газети. — У визначні часи ми живемо!

— А там не написали, коли ця коронація і де вона буде? — поцікавилася Люсі.

— Написали за дату. Це через два тижні.

— Виходить, день народження принца, — вдумливо сказала вона, стукаючи ложкою по горлечку чашки. — А вони поспішають! Цікаво тільки, навіщо?

Аліса ж байдуже погойдувалася на стільці. Груша була солодка.