Читати книгу - "Українська міфологія"

Допомога годованця часом виходила за межі матеріального й тяжіла до понять талану, щастя загалом. Наприклад, якось він нібито допоміг синам свого господаря уникнути служби у війську: «На під [мількові] клали несолене. [Він] десь на стриху живе. [Один чоловік] три синó мав, та й здоровезні, і ні йден на вóйну не пішов, то казали, шо то той поміг, той, моци би не мав».[862]

Часто трапляються розповіді, у яких годованець допомагає пасічникам. За його сприяння можна було й наслати на сусіда бджіл, і той мусив вступитися зі свого обійстя: «Домовик, то я на Сході чую, що домовик. В нас казали «злий дух», «дідько». Росказували, що він може щось нашкодити. Тутка їден чоловік жив, війтом робив, і казали, шо він його тримає. А другий чоловік поклав тут хату, Ромáнюк, а він тримав пчоли, то так посилав, тоті пчоли лекіли, і тому Романюку… шо той мусів хату в друге місце скігнути. Шо не давало ні робити, ні жити, ні нічого. Ну то шось бýло».[863]

На господаря-мисливця дух-збагачувач наганяв дичину: «То той Мандзя´, він до рушниці хотів знати. Він йому гонив звірі, той прия´тель (тобто набутий чорт — В. Г.), а той бив».[864]

Загальним є переконання, що допомогою годованця часто користуются музиканти:

— «Іграв скрипач на скрипці, йграв на цимбалах. Струмéнт дуже добрезний і делікатезний. То є раз. А другий раз — він аби був найпущий (найгірший — В. Г.), то він йому, допомíжник, так інструмент укрáсит, шо тобі буде здаватися, шо понад него нема, а то є найпуща трісочка».[865]

— «А Вартанович скрóпки купив в Солотвині. А, тобі продаю смóчок зо всім… Той прийшов додому, а скрóпки самó грают. То правда. Ось перший сусід».[866]

Підозрювали в приятелюванні з духом-збагачувачем і мірошників: «То любили балакати, шо мельнику той лихий помагає, бо мельники добре жили».[867]

Спорадично простежують зв’язок годованця з тими людьми, котрі «щось знають»: «Батькó знав багато, ті молитвó, бо він був коло священика. То все на нього казали — має годóванці».[868] Нерідко вважали, що годованця мають чарівниці чи упирі, котрим він допомагає відбирати молоко та чинити іншу шкоду людям:

— «А то такі мали, шо вона переходóла росý збирáла на свєта».[869]

— «Були такі люди — потиначі (упирі — В. Г.). Ті потиначі, коли притулялися до людини, забирали її силу. Тим переважно жінки займались. Якраз оті потиначі і мали годованців».[870]

— «Домовик — то якась нечиста сила. Є такі якісь чарíвні люди, шо мають».[871]

— «Коли тому хазяїну якийсь сусід зробив недобре, тоді домовий іде до того сусіда і в хліву робить зле худобі».[872]

Власник духа-збагачувача, однак, мав і доволі суттєві невигоди. Годованця необхідно було постійно харчувати й годити йому, якщо ж розсердити — господарство занепадає, а люди хворіють і вмирають. Окрім того, там, де є годованець, нібито «люблять не годуватисі діти»,[873] родяться каліки: «Там в нас такий був Яць Петро, то він мав того пана. То їму так всьо до хати йшло і йшло… І не знаю, шо то бýло, досить того, шо одна дівчина каліка, друга тоже… Їх уже нема нікого, і той ґрунт щез так, згорів чи хто підпалив, і так ніхто не хотів. А хати файні бýли. А, каже, як підпалив, і вже догоряло, і дуже свистіло».[874]

Годованець змушує власника грішити: виконувати брудну роботу у великі свята (зрештою, і сам він нерідко ріже січку в неділю): «То цілу біду під лівим плечом мож виносити, годованця. Один в чотирнáдцятім році пішов на війну. Перемишль. І він пішов на війну, а тото мав. Але то мав, і то на Святий вечір все веліло йому гній везти. І він все віз гній. А то вже був в войску, і задушило. А так то він нóколи нóкого не брав за снопами їхати. Хоба сам. Вставай вночи їдь. Не перевернуло, нич».[875]

Господареві годованця буде непереливки й у церкві: «В нас оден… Зараз вам розкáжу за Івоніка Міська. Він поїхав… Хотів якогось щісті. Та й поїхав дес у гори, та й йому продáли. Ну, продáли йому якогось того, щезло би, то він… […] Він думає: «Си піду до церкви». І тримав хрест. Як той хрест від него додолу як кинуло по церкві! Отако телéпало ним. І потому він вже хотів збутисі — він не міг».[876]

Дух-збагачувач також не допускає до хати колядників: «А як ішли колядувати, то не пускало їх до хати. І нікого нема, і не пускає — вони сі повертали».[877]

Побутує переконання, що за свої послуги годованець нібито вимагає плати, іноді й життя людини: «Це нечиста сила, юзик. Він якшо поможе, так тре’ зразу сі з ним розщитати. Ліпше з ним нічо’ не мати».[878] Власники цього біса часто помирають не своєю смертю.

Той, хто має годованця, нібито буде важко конати, аж доки не передасть (чи не продасть) його іншому. Відомості про це знаходимо ще в П. Чубинського: «Хата, в якій живе «вихованець», завжди вирізняється багатством і заможністю, хоча за це хазяїн хати повинен, умираючи, відчувати страшні муки».[879] Актуальні такі уявлення і в наш час:

— «То як його мав, то вмирети не міг. По сім літ вмирали. Але як хтось перебрав на себе, то зразу вмирали».[880]

— «Якщо ти маєш цього злого духа і ти помираєш, то наперед мусиш комусь передати. Ти не вмреш, будеш сі мордувати, поки ти не передаш. Воно тебе буде мордувати і мордувати, хтось мусить прийняти. Ну, той каже: «Я тобі передаю» — та й всьо».[881]

— «То поки не відповість кому — то не вмре».[882]

— «Хто мав того — то йому тєжко було вмирати, він мусів передати, бо то кажуть, шо були такі, шо мали яких домовиків чи шо, і він не міг вмерти — він мусів передати».[883]

— «Казали, тово в сусідстві, шо бýла така жінка Філя, шо вона тим завідувала. Вона як вмирала, то дуже бігала по всіх хатах (а ми бýли ше маленькі) — і дайте ручку, і дайте ручку. Але ми боялися. Нашо воно мені, як вона мала шось лихе і шоб вона нам то передáла?»[884]

— «Я чула, шо воно як вмирає, то воно передає,